Один спагія, якому, видно, дуже хотілося зустрітися віч–на–віч з воєводою, але не щастило це зробити через штовханину, поклав собі досягнути цього іншим шляхом. Він вихопив пістоль і, скочивши на камінь, через голови товаришів вистрілив у Младена. Старий воєвода здригнувся, почав осідати назад. Арсен не дав упасти — встиг підхопити попід руки, та в цю мить ворожа шабля завдала воєводі ще одного удару. Гайдуки зразу ж заступили його, а Арсен виніс у тил.
На крик підбіг Драган.
— Яке нещастя! — схопився він за голову. — Швидко до Якуба! Неси, Арсене! А я залишуся тут…
Рани Младена виявилися серйозними. Куля пронизала плече, а шабля розпанахала бік.
Якуб наклав тугі пов’язки, Златка зі слізьми на очах підтримувала батькову голову.
Младен кріпився, але поволі втрачав сили.
— Як там? — спитав кволо.
— Тримаються, — відповів Арсен коротко.
— Жаль, мало нас, а то б спіймали сьогодні Гаміда… Арсене, передай Драганові, щоб виводив чети з бою! Досить ми поклали ворогів! — Воєвода замовк, зціпивши зуби.
Його посадили в сідло. Златка сіла на другого коня, готова підтримати батька. Підвелися ті поранені, хто міг іти сам.
— Рушайте, — сказав Арсен. — Ми наздоженемо вас.
Звістка про поранення Младена миттю поширилася між гайдуками. Кожен з них ще чинив опір ворогові, та бойовий запал уже почав згасати, як згасає вогонь під першими краплинами дощу. Арсен помітив це зразу, як тільки повернувся назад, у лави. Йому кинулося в вічі і те, що крики «алла» вже заглушували голоси гайдуків, і те, що крок за кроком гайдуцька лава відкочувалась, і навіть те, що більше не сипав приповідками пан Мартин, а мовчки відбивався від двох спагіїв, що, видно, заповзялися взяти його на шаблі.
— Драгане, виводь загін з бою, — шепнув Арсен молодому байрактарові. — Відступаємо на північ, у гори… Такий наказ воєводи!
Бій ущухав. Гайдуки поволі відходили, підбираючи поранених. Драган сподівався, що спагії, зазнавши відчутних втрат, не стануть переслідувати їх, одначе помилився. Хоча вони й не кидалися в рукопашну, але й не відставали. Чутка про поранення Младена дійшла до Гаміда, і він вирішив одним ударом покінчити і з воєводою, і з його загоном.
Так і йшли манівцями, по темних ущелинах, захаращених буреломом та камінням. Попереду — гайдуки, позаду — спагії, одні відступали, другі не насмілювались поки що нав’язати новий бій. Гамід мав свої розрахунки. Він знав, що гайдукам важче. Вони несли поранених, а він своїх залишив на місці бою під наглядом Сафар–бея, який відмовився брати участь у дальшому поході. Тому й сподівався, що настане час, коли стомлених, виснажених гайдуків буде легко перемогти.
Два дні тривав цей важкий, виснажливий відступ. Голодні люди мовчки брели гірськими стежками, щомиті оглядаючись назад. Коли спагії дуже насідали, тоді найвитриваліші робили засідку і стріляли в них з–за каменів. Це примушувало турків знову триматися на чималій відстані.
Арсен ішов поряд з Драганом. Тепер на плечі молодого байрактара лягла відповідальність за долю дружини. Очі його палали, він схуд, потемнів на лиці.
— Так ми перейдемо всю Планину, — промовив глухо. — Треба рятувати Младена і не дати Гамідові змоги повернути собі фірман. Але як це зробити? На мою думку, нам слід розділити загін. Ти, Арсене, разом зі своїми друзями, Младеном, Златкою і Якубом відірвешся і підеш на північний схил Планини. А я з загоном відверну Гаміда від вас…
Арсен мовчав. Він розумів, що тяжко поранений воєвода потребує спочинку. Хоча б на два–три дні. Але розділяти загін… Чи ж погодиться на це Младен? Він висловив свій сумнів Драганові.
— Ми йому нічого не скажемо, — відповів байрактар. — Врешті, йдеться про його життя, і тут ми маємо право вирішувати самі.
— Ну, що ж, я згоден.
Вони домовилися про місце майбутньої зустрічі. Драган зразу повеселів. Він вірив, що без тяжко пораненого воєводи загін зуміє втекти від переслідувачів, а сам воєвода видужає в затишному і спокійному місці десь у колибі пастухів–балканджіїв.
Арсен сповістив про такий намір Драгана товаришів і Златку. Всі пристали до цього. Не гаючи часу, Арсен повів свій загін далі в гори, прямо на північ. Драган зостався в засідці і після короткого бою, на виду в спагіїв, звернув ліворуч і через відроги кряжу рушив на захід.
Гамід поспішив за ним. Але не пройшов і півфарсаха, як його наздогнав захеканий воїн у заболоченому одязі.