Спагії здригнулися, зупинились.
— Вперед! Вперед! Що ви злякалися мерзенного гяура, сини падишаха! Ви зараз схопите його! — підбадьорював своїх воїнів Гамід і вистрілив з яничарки.
Арсен відчув, як щось тупо ударило в живіт. «Поранений!» — майнула думка. Але болю не відчув. Напруживши всі сили, жбурнув униз каменюку. Спагії з виском сипнули врозтіч. Користуючись замішанням серед ворогів, Арсен оглянув себе. Крові ніде не видно. Тільки на бекеші чорніє невелика дірка. Невже куля застряла в сукняному жупані?.. Чекай — чому в жупані? А може… А може, то Сірків пояс врятував йому життя? Як він не догадався про це раніш? Безперечно, туго начинений золотими і срібними монетами, він став надійною перепоною для олов’яної кулі!
Швидко розстебнувши бекешу і жупан, Арсен зірвав з–під сорочки широкий і важкий ремінний черес. Золото — ось що зупинить спагіїв, затримає їх, поки стемніє, і його друзі будуть на безпечній відстані!
Він розкрив один з клапанів пояса, насипав жменю золотих монет.
— Аскери! — крикнув голосно. — Я віддаю вам усе, що у мене є цінного! Ось — ловіть!
Він сійнув монетами по кам’янистому схилові. Золотий дощ блиснув у повітрі, бризнув на спагіїв і з дзвоном розсипався серед каміння. Якусь мить спагії стояли остовпілі. Потім враз пригнулися — кинулись один з–поперед одного нишпорити, вишукуючи блискучі кружальця.
— Вперед! Вперед! Гнів Аллаха на вас, шайтанове насіння! — гримів Гамід. — Ми повернемося назад — і все буде ваше!
Його ніхто не слухав. Кільком воїнам пощастило — вони зразу знайшли по три–чотири монети. Це розпалило жадобу і заздрощі інших. Почалася суперечка. Ті, хто нічого не знайшов, вимагали, щоб здобич було поділено порівну. Щасливчики, підтримуючи один одного, відмовлялися ділитися з товаришами.
Гамід бігав від одних до інших, умовляв, благав, погрожував. На нього не звертали уваги. Тоді він заверещав:
— Паскудні шакали, смердючі гієни! Я постріляю вас! Запроторю на галери, гяурські свині!
Спагії притихли. Але жоден не виявляв бажання залишати місце, де можна було в одну мить розбагатіти на тисячу курушів. Таке трапляється не щодня!
Час ішов. Сонце опустилося за далекі вершини гір. В долинах погустішала імла. Тільки західна половина неба догорала малиновою загравою, і на верховинах було ще видно. Арсен прослідкував за своїм загоном — він піднявся на протилежний крем’янистий кряж і вже поволі ховався за обрієм. Коли б ще хоч трохи затримати спагіїв, щоб у сутінках не побачили, в якому напрямку він піде!
Та раптом Гамід викрикнув:
— Воїни, не гайнуйте часу! У того гяура багато золота! Я знаю! Він несе гайдуцьку казну! Доженемо його — і вся здобич буде ваша! Вперед, сміливці!
Спочатку поволі, потім дедалі швидше спагії подерлися знову на гору. Тепер вони не відступлять: їх гнала жадоба золота, спокуслива думка про легку можливість поживитися.
— Стійте! — гукнув Арсен. — Ви однак не наздоженете мене! Ось нате останнє!..
Він широко сійнув по крутому схилові жменю золотих монет, мов кинув пшеницю в ріллю.
Спагії знову зупинилися. Даремно Гамід кричав, погрожував страшними карами, лаявся — ніщо не помагало. Люди мов ошаліли — кублилися серед каміння і піску, видираючи один в одного шматочки холодного жовтого металу.
Тоді Арсен надів на себе черес, що значно полегшав, і кинувся навздогін за товаришами.
Незабаром зовсім стемніло. Коли він вибіг на протилежну гору й оглянувся, позаду все покрила густа пітьма.
Опівночі втікачі прибули до кладенця Студена Вода.
В гайдуцькому стані зробили короткий перепочинок. Старий пастух–балканджій пригостив їх вечерею, осідлав для всіх свіжих коней, вніс із комірчини спагіївський одяг. За вечерею відбулася коротка нарада.
— Гадаю, нам не завадить переодягнутися, — сказав Младен. — По Старій Планині тепер гасають, крім Гаміда, інші загони спагіїв і яничарів. Тож надінемо на деякий час і ми їхню шкуру, щоб ввести їх в оману. А султанський фірман стане для нас надійним пропуском…
— Гарна думка, — знову погодився Арсен, і в його голові вмить народився інший задум. Не знаючи, як поставиться до цього воєвода, козак понизив голос і почав здалеку: — Але, друзі, ми повинні зараз обміркувати, як доставити фірман на Україну. Час іде. Вже наступила весна. Через місяць–другий турки розпочнуть похід…
Він замовк, пильно вдивляючись в кожного.
— Що ж ти пропонуєш? — нарешті порушив мовчанку воєвода.
— Я пропоную всім: рушаймо на Україну! Вам, бай Младене, однак потрібно довго лікуватися. А з нами буде Якуб. Він і в дорозі знайде для вас ліки… Під виглядом спагіїв, що везуть султанський фірман, ми легко подолаємо цей шлях!