Попереду валки, відірвавшись кроків на сто, їхало двоє верхівців. То були Арсен і Драган. Але їх годі було впізнати: Арсен переодягнувся заможним купцем–турком, при боці в нього — кинджал і два пістолі, що виграють проти сонця перламутровими руків’ями. Драган одягнутий скромніше, широкі криси капелюха затіняють худе засмагле обличчя; в руці — важкий дубовий кийок.
Кам’яниста дорога круто здіймалася вгору. Обабіч похмурою темною стіною стояли соснові й смерекові ліси. Зелена тиша, напоєна густими пахощами трав і смоли, дихала тривожним спокоєм, примушувала подорожніх уважніше вдивлятися в густі зарості.
— Скоро вже? — спитав Арсен.
— Зараз і перевал, — відповів Драган. — За цим поворотом нас чекатимуть. А залога стражників — трохи далі… Почують стрільбу — прибіжать.
Через кілька хвилин валка досягла вершини перевалу. Тут було просторо. В одному місці дорога розширилась настільки, що утворився чималий майдан, порослий вереском і захаращений дрібним камінням. Ліворуч майдан закінчувався стрімким урвищем, праворуч стояв непролазний ялинник.
— Тут, — сказав Драган і, підвівшись, свиснув.
У ту ж мить у лісі затріщали постріли з пістолів і яничарок. Візники зупинили коней, почали квапливо завертати вози назад. Постріли загриміли знову. Над головами просвистіли кулі. Кинувши напризволяще валку, Арсен і Драган ударили під боки коней, погнали вперед, волаючи:
— На допомогу! На допомогу! Розбій!
Здалеку долинуло бемкання дзвонів. Драган зарепетував ще дужче:
— Сюди! На допомогу! Грабують!
Стрілянина вщухла. Вози розвернулись, і візники погнали коней униз. На дорозі лишилося десятків два озброєних нападників, що вискочили з лісу. Кілька з них були погналися за Арсеном і Драганом, але, побачивши кінний загін стражників, які зі свистом і криками, зі списами напереваги зненацька виринули з–за червонястої скелі, повернули назад і приєдналися до своїх товаришів.
— Що тут скоїлося, гнів Аллаха на ваші голови! — гаркнув, зупиняючись перед утікачами, огрядний підстаркуватий халавуз[79] з окладистою сивою бородою.
Арсен скочив з коня, вклонився, ударив руками об поли каптана:
— Розбійники! О Аллах! Доганяйте негідників! Вони забрали всі мої вози з товарами! О вай, вай! Що я тепер робитиму, нещасний?.. Прошу вас — доганяйте! Я щедро заплачу!..
Однак стражники не рушили з місця. Халавуз приклав руку козирком до лоба і поглянув на дорогу, де вдалині виднілись гайдуки.
— Їх багато?
— А хто зна, — втрутився в розмову Драган. — Може, двадцять, а може, й п’ятдесят… Як стрельнули, як крикнули, то я мало не вмер з переляку! Налетіли з лісу, мов шайтани, завернули коней — погнали назад… Нам пощастило втекти, а трьох наших супутників кинули вниз, у прірву… Ви не чули крику?
— Йок, йок, — похитав головою халавуз. — Ні, ні!
Стражники похмуро слухали, з острахом поглядаючи на глибочезну долину, а Драган усе згущував фарби.
— Як же це ви могли не чути? Мені той крик і досі у вухах стоїть! Я–як схоплять бідного, я–як кинуть!.. Летить і кричить!..
Драган почав перегравати, і Арсен різко обірвав його мову.
— Замовкни, зевзеку[80]! — гримнув він і звернувся до стражників: — Чого ж ви стоїте? Доганяйте волоцюг! Заверніть мої вози! Покарайте вбивць!.. О вай, вай!
Відчай його був такий щирий і глибокий, що халавуз заходився втішати, однак не виявляв наміру доганяти гайдуків.
— Заспокойся, ефенді. Я співчуваю твоєму горю, хай Аллах усемилостивий допоможе тобі!.. Але ж не треба втрачати глузду! Тримайся мужньо! Адже сказано: гроші втратив — нічого не втратив…
— Не говоріть так багато — доганяйте! — вигукнув мнимий купець.
— Хіба тепер доженеш? — заперечив халавуз, розгладжуючи пишну бороду. — А хоч би й наздогнали, то що ми вдесятьох зробимо проти такої зграї? і нас переб’ють, і вам перепаде! Краще ми проведемо тебе до Сливена… Подалі від лиха.
— Більшого лиха не буде, як трапилось! Все моє майно загинуло! А мій добрий старий батько потрапив у полон.
— Ніхто не просив тебе їхати через Вратник, добродію, — огризнувся халавуз. — Є інші перевали через Планину — Шипкинський, Троянський… А тебе понесло сюди, прямо в пащу гайдукам!.. Чи гадаєш, ми заради твоїх возів поліземо під кулі?
— То для чого ж ви тут поставлені, шайтан би вас побрав?
Стражники обурено загомоніли.