Червону косинку Вандзі він побачив зразу — жінка щодуху тікала до кущів глоду, що росли попід горою. Побачив — і вдарив коня по крупу плазом шаблі.
— Но–о!
Мчав наосліп, не спускаючи ока з червоної хустини, — і люди шарахалися від нього, як від зачумленого.
Швидше! Швидше! Та, здається, не він один запримітив золотисту голівку, недбало пов’язану шматиною червоного шовку. Ген до неї повертає молодий безвусий козачок і заносить угору свою блискучу шаблю…
Спихальський шалено б’є коня ногами, прилягає йому майже до гриви, а шаблю простягає, скільки можна, вперед, і в ту мить, коли козачок, наздогнавши втікачку, мав знести їй голову, підставляє її під його шаблю.
Блискучі клинки дзвякнули, заскреготали, викресали іскри над самою головою жінки — аж вона присіла пополотнівши. В ту ж мить могутні руки Спихальського легко підняли її і посадили на луку сідла, а над вухом помертвілої з переляку жінки прогув знайомий голос:
— Вандзуню! Злотко має дроге! Не бійся — це я!
…Минуло не більше години. На узвишшя, що здіймається над долиною, виїхав гурт запорозьких старшин і зупинився. Попереду на гарячому тонконогому коні сидів Іван Сірко.
Всі вражено мовчали.
Жахлива картина постала перед їхніми очима! Вся долина була усіяна трупами, забризкана кров’ю, столочена сотнями ніг сіра ковила здавалася здалеку чорною, ніби по ній пройшовся вогонь.
— Боже! Чорна долина! — вигукнув хтось.
Тим часом знизу, з долини, піднялися молодики, стали півколом. Джура під’їхав до кошового, промовив тихо:
— Зробили все так, як ви наказали, батьку…
Сірко важко підвів голову.
— Бачу… Все так, як я сказав… Дякую вам, молодці, за вірну службу! Їдьте відпочивати! — Потім повернувся до загиблих: — А ви, браття і сестри, простіть нас, що ми позбавили вас життя, а самі спіть тут до Страшного суду Господнього! Краще вам лежать порубаними, аніж розмножуватися в Криму між бусурманами на наші християнські голови молодецькі і на свою вічну без хрещення загибель…
Перехрестився — і повернув коня назад, до табору.
АРКАН В’ЄТЬСЯ
Диван[13] зібрався після обіднього намазу[14] в малій тронній залі. Надворі палило сонце, і гаряча задуха в’ялила поблякле листя дерев, а тут було прохолодно й приємно пахло трояндовою олією.
На розшитих золотом і сріблом м’яких міндерах[15], набитих перемитою верблюжою шерстю, сиділи найвищі сановники Османської імперії. Німі, без’язикі чорні раби–нубійці в білих як сніг тюрбанах і таких же білих балахонах безшумно прослизнули з задрапованих шовком дверей і поставили перед кожним велику — тонкої роботи — піалу з холодним шербетом.
Але ніхто до шербету не доторкнувся. Йшлося про важливі для майбутнього Порти діла.
Говорив великий візир Кара–Мустафа. З його розповіді виходило, що цей рік буде фатальним для урусів. У Валахії стоїть готове до нападу відпочиле за зиму і заново оснащене всім необхідним двохсоттисячне військо. Його має підтримати Кримська і Аккерманська орди. Правда, недавній напад запорожців значно підірвав сили Мюрад–Гірея, але через місяць він зможе з допомогою Аллаха відновити їх і поставити під свій бунчук не менше тридцяти–сорока тисяч вершників. Кримчаки наскочать через Муравський шлях на Лівобережжя, вогняним смерчем прокотяться по землі козаків і вдарять у тил уруським військам, які оборонятимуть свою древню столицю — Київ.
— Я з військом підступлю до того міста з півдня і змету його з лиця землі! Це буде страшніший погром, ніж Батиїв! Я не залишу там каменя на камені! Я не залишу їм, як це зробив Батий, їхньої Софії! Вона стане мечеттю, північною Ая–Софією, оплотом магометанства на диких сарматських землях! А тих урусів, котрі не здадуться, ми потопимо у Дніпрі! — заявив паша Мустафа і низько поклонився султанові. — Знамено ісламу віднині замає над усією землею урусів!
— Це треба зробити якнайшвидше, — промовив султан Магомет, кривлячись від болю. Він уже другий тиждень нездужав. — Бо нас жде велика війна на заході. Король Ляхистану разом з Венецією і цісарем австрійським, як доповідають наші вивідачі, готує проти нас хрестовий похід!.. Тож одним ударом ми повинні розгромити урусів, а другим, ще могутнішим, — австрійців і їхніх союзників. Тоді вся Європа впаде до моїх ніг!