Выбрать главу

Попереду нiчого пiдозрiлого не помiтив, але все-таки, не доходячи до узлiсся, лiг i поповз, ховаючись у шурхотливiй травi. Трубки поклав у нагруднi кишенi комбiнезона.

Мозок увесь час пропiкала думка: невже загинули? Важко було повiрити: тiльки що чув їхнi голоси... Може, пошкодженi рацiї?

Чим ближче до узлiсся, тим рiдша й нижча трава.

Ще кiлька метрiв, i Чамхаб побачив мiсце сутички. Купи зiтнутого лазерами гiлля, поваленi дерева, з окоренкiв ще витiкає якась рiдина. А де ж хлопцi?

Раптом Чамхаб помiтив щось бiле пiд гiллям. Придивився, i в ротi йому пересохло: бiлiли кiстяки. Ось що лишилося вiд його товаришiв - буквально за кiлька хвилин!..

Приголомшений, капiтан довго не мiг вiдвести очей вiд останкiв своїх побратимiв. Трагедiя налетiла шаленством диких iнстинктiв - i ось їх нема... Зцiпив зуби, аж заскреготав. I де ж причаїлися тi звiрюки, лютi потвори, що не злякалися навiть лазера?

Тиша. Лише далеко в травi почувся шелест.

Чамхаб прислухався, потiм почав повiльно переводити погляд вiд стовбура до стовбура, не минаючи найменшої деталi. Було тихо й непорушно. Тiльки в грудях прискорено стукотiло серце i в скронях шугала кров.

Упевнившись, що поблизу нiкого немає, капiтан схопився й швидко перебiг до ближчого стовбура. Визирнув з-за нього: де чигає небезпека?

В лiсi вже добре стемнiло, та, коли б щось пiдкрадалось, вiн би помiтив. Нiякого ж пiдлiска тут нема, жодного кущика, i погляд сягає далеко. На голих стовбурах - теж нiчого пiдозрiлого. Грунт нiби втрамбований, але нерiвний, там i сям видно купки i валки кольору сухої глицi.

Вирiшив забрати лазернi трубки Фамена та Iва, що лежали неподалiк, i вiдходити до "Енея". Чапав до них обережно, наче по тонкому канату над прiрвою.

Нагнувся, взяв одну, ту, що лежала ближче, засунув у кишеню. Цiєї митi здалося, нiби в одному валку щось ворухнулось. Чамхаб закляк, спрямувавши туди свою трубку. Але кнопки не натискував. Постояв так декiлька секунд, швидко нагнувся i вхопив другу трубку. Раптом вiдчув - хтось на нього дивиться. Наче на тiй глицi розкрилися очi, не очi, а опуклi сегменти з матовою поверхнею. I дивляться не з одного мiсця, а з кожного валка, з кожного стовбура. Увесь лiс витрiщився на нього!

"Та нi, такого не може бути, - подумав Чамхаб. - Галюцинацiя. Або ефект сутiнкiв".

Ступнув крок назад. Ще крок. Невiдривно, нiби загiпнотизований, дивився на тi неклiпаючi матовi сегменти.

Так i вiдходив - обличчям до лiсу, спиною - до "Енея".

Вiдчувши пiд ногами траву, полегшено зiтхнув: "Хух... Здається, доберусь..." Тiльки вiн це подумав, як щось не то кольнуло, не то вжалило йому праву руку, в якiй вiн стискував лазера. Неначе черкнуло гострою травиною - не дужче. Та вiн з жахом вiдчув, що долоня дерев'янiє... Вхопити трубку лiвою не встиг: очi заслала каламуть, голова нiби розкололася, вiн заточився i впав у траву...

Опритомнiв у шлюзовiй камерi "Енея" - мов пiсля наркозу. Довго не мiг дiйти тями, де вiн i що з ним трапилось. А коли все пригадав - не мiг повiрити, що лишився цiлий i неушкоджений. Може, оте таємниче дiє на вiдстанi i просто не змогло завдати сильнiшого удару. Але як вiн опинився на кораблi? В кожному разi, йому ясно було одне: середовище Зеленої вороже людинi.

Герметично закрившись у "Енеї", Чамхаб кiлька днiв провадив спостереження за допомогою оглядового екрана. Проте нiчого нового в цiй зеленiй одноманiтностi не помiтив. Травою, як i перше, перекочувались хвилi, темна стiна лiсу лишалася так само непорушною. Чамхаб не змiг розрiзнити змiни напрямку хвиль, вловити їхньої регулярностi. Та це й не дивно, якщо зважити, чого вiн тут зазнав.

Украй вичерпаний нервово, Чамхаб не мiг довше залишатись на цiй планетi.

- Зажди, ми ще повернемось... - прошепотiв, натискуючи стартову кнопку.

III

Анжела в коротенькiй бiлiй сукнi, що добре контрастувала з її засмаглим тiлом, походжала перед сiрою будiвлею, раз по раз нетерпляче поглядаючи на округлi дверi, якi ось-ось мають випустити Чамхаба i якi чомусь довго не вiдсуваються.

Припiкало сонце, i дiвчина думала, як то добре буде освiжитися в домашньому басейнi. Спочатку, правда, вони заїдуть до Палацу одружень, потiм святковий обiд... Але перед обiдом вона мусить обов'язково скупатися!

Торкнулася клiпса на правому вусi - зазвучала музика. Звук був тонюсiнький, як нитка, але виразний, чiткий. З радiоклiпсом не так нудно, швидше минає час. Пройшлася навколо клумби, де виставили свої теракотовi шпичаки марсiанськi кактуси, i знову подумала про басейн. Певне ж, i Чамхаб захоче освiжитися... Морж... О, нарештi!..

Радiсно усмiхаючись, Анжела поспiшила навстрiч нареченому.

Проте Чамхаб не вiдповiв на її усмiшку, обличчя його було похмуре, брови насупленi.

- Ну як, усе гаразд? - В її голосi прозвучала тривога.

Чамхаб, трохи уповiльнивши крок, здивовано зиркнув на неї:

- Це ви мене питаєте?

Анжела розгубилася: вiн сказав це таким тоном, нiби вони зовсiм незнайомi.

- Ну, знаєш, - промовила з прикрiстю, - такi жарти зовсiм недоречнi.

Чамхаб знизав плечима, мовляв, якесь непорозумiння, i покрокував до траси.

- Послухай... - уже злякано обiзвалася Анжела.

Вiн зупинився, та дiвчина була така розгублена, що не могла вимовити бiльше нi слова, стояла i тiльки клiпала очима. Було очевидно, що нiякої цiкавостi в нього вона не викликає.

- Пробачте, я поспiшаю.

Повернувся й спокiйно пiшов геть. Анжела бачила, як вiн ступив на крайню стрiчку, потiм - на сусiдню, i з кожною секундою вiддалявся все далi й далi, бачила, але не могла зрушити з мiсця. Прiрва мiж нею й Чамхабом ширилась, i ось постать його зникла в людському потоцi. Дiвчинi стало страшенно шкода себе. За вiщо її так зневажено?

До горла пiдкотився клубок, i на очах з'явилися сльози. Все перед нею розпливлося, розпалося на безформнi тремтливi плями.

Цiлiсiнький вечiр Анжела просидiла дома. Не було настрою кудись iти, а все-таки сподiвалась, що Чамхаб опам'ятається i прийде пробачатись. Та минала година за годиною, а його не було.

Знiчев'я увiмкнула телегазету i, перебираючи сторiнку за сторiнкою, натрапила на статтю пiд iнтригуючим заголовком "Бiологiчна цивiлiзацiя?" Йшлося про експедицiю до Зеленої, iнформацiю, яку видобув мнемоскоп з пам'ятi капiтана Чамхаба.

Автор пропонував кiлька моделей контакту землян з новою планетою. Припускав, що тамтешнi "дерева" мають iнтелект, i, коли б космонавти не застосували зброї, реакцiя, можливо, була б зовсiм iншою. Капiтан не стрiляв - i лишився живий. До корабля мiг дiстатися в несвiдомому станi.

Комп'ютер виявив регулярнiсть хвиль, що прокочувались у травi, очевидно, з лiсу i назад цiлими лавами рухались комахи, притому досить великi. Можна припустити iснування суспiльства цих комах, якi живуть у лiсi, а за поживою йдуть у степ...

Все це було цiкаве, та, читаючи, Анжела думала не про таємницi Зеленої, а про таємницi людської пам'ятi. Хiба ж вона сподiвалася, що той електронний смерч вирве з корiнням такий квiтник? А воно, бач, почуття - теж iнформацiя...