— Допоможи мені, — пробурмотів Спіді. — Подерж стареньку Срібну Леді під хвостом. Ти поведешся трохи завільно щодо Леді, але певен, вона не заперечуватиме, якщо ти допоможеш мені її на місце поставити.
— Ти її так називаєш? Срібна Леді?
— Агась. — Спіді ощирився дюжиною зубів, верхніми та нижніми. — Усі коні на каруселі мають імена. Хіба ж ти не знав цього? Давай хапайся, Джеку-Мандрівнику.
Джек підсунув руки під дерев’яний хвіст білої кобили і стиснув пальці. З кректанням Спіді обхопив великими коричневими руками передні ноги Леді. Разом вони перенесли дерев’яну лошицю до обертальної платформи каруселі. Штир стирчав унизу, виблискуючи мастилом «Квакер Стейт».
— Трохи лівіше… — прохрипів Спіді. — Ага… тепер опусти її, Джеку-Мандрівнику! Опусти її долу. Чудово.
Вони встромили штирі та відступили. Джек хекав, а Спіді щирився, хрипко відсапуючись. Негр витер долонею піт із брів і осміхнувся хлопчику.
— Боже правий, ну хіба ми не круті?
— Ну раз ви так кажете, — усміхнувся Джек.
— Кажу! О так! — Спіді потягнувся до задньої кишені та витяг звідти темно-зелену пляшку. Він відкрутив закривку, ковтнув — на мить Джек відчув дивну впевненість: він може бачити крізь Спіді. Чоловік ставав прозорим, ефемерним, наче один із привидів у серіалі «Топпер»[34], що крутили на одній з інді-станцій у Лос-Анджелесі. Спіді зникав. «Зникав, — міркував Джек. — Чи переходив у інше місце?» Але це була ще одна ідіотська думка; вона не мала жодного сенсу.
Тоді Спіді знову став таким же чітким, як і раніше. Очі просто зіграли з Джеком злий жарт, миттєва…
Ні! Неправда. На якусь мить його майже не стало тут!
…галюцинація.
Спіді уважно подивився на нього. Явно вирішив простягнути пляшку Джеку, тоді ледь помітно захитав головою, закрутив закривку, й баклажка ковзнула в задню кишеню. Він повернувся до огляду Срібної Леді, яка знову стала на своє місце на каруселі. Тепер залишалося тільки надійно закріпити її болтами. Чоловік усміхався.
— Ми круті, найкрутіші, Джеку-Мандрівнику.
— Спіді…
— Усі вони мають імена, — промовив Спіді, повільно обходячи навколо обертальної платформи каруселі; його кроки гучно відлунювали у величезній будівлі. Зверху, в затінку перехрещених балок, тихо перемовлялися сільські ластівки. Джек ішов за негром. — Срібна Леді… Північ… а ось цей чалий — Скаут… а ось цю кобилку звуть Прудконога Еллі.
Негр відкинув голову та заспівав, дивуючи ластівок, що кружляли навколо:
— Спід з вогнем кохання гралась… І Білл Мартін її вбив, розкажу, що сталось[35]… Гай-гай. Поглянь, як вони літають! — Він зареготав, але коли повернувся до Джека, то знову посерйознішав. — Ти ж хочеш спробувати врятувати життя своєї матері, Джеку? Її та тої, іншої, жінки, про яку я тобі розповідав?
— Я… — «не знаю як» хотів він сказати, але голос усередині нього — голос, що прийшов з тої, раніше замкненої, кімнати, з якої вранці виринула згадка про двох чоловіків, що намагалися його викрасти — владно зріс: «Ти чудово все знаєш! Тобі, можливо, для початку знадобиться Спіді, але ти все знаєш, Джеку. Знаєш».
Він гарно знав цей голос. Це був голос його батька.
— Я спробую, якщо ви розкажете мені як. — Голос хлопчика звучав нерівномірно: то вищав, то нижчав.
Спіді пройшов залою до дальньої стіни — великої, заокругленої, складеної з дерев’яних колодочок, на яких було намальовано (примітивно, але з дикою енергією) коней, що кудись мчали. Джекові стіна нагадувала опущену кришку батькового секретера (того секретера, згадав Джек, що стояв у кабінеті Морґана Слоута, коли вони з матір’ю були там востаннє; ця думка спричинила напад витонченого, невиразного гніву).
Спіді дістав величезне кільце з ключами. Він перебирав їх, геть занурившись у власні думки, потім знайшов потрібний і вставив його у навісний замок. Витягнув вушко з гнізда, клацнув ним та вкинув замок у нагрудну кишеню. Чоловік відштовхнув стіну вбік по рейках. Чарівно-яскраве сонячне світло хлюпнуло всередину, примушуючи Джека мружитися. Відблиски води м’яко затанцювали по стелі. Вони зі Спіді дивилися на неймовірний океанічний краєвид, що простягався перед наїзниками Каруселі з «Дивосвіту Аркадії» щоразу, коли Срібна Леді, Північ та Скаут несли їх повз східний бік круглої будівлі, у якій стояла карусель. Легкий океанічний бриз здмухнув волосся з Джекового лоба.
— Краще, щоб було вдосталь сонячного світла, якщо ми хочемо про це говорити, — сказав Спіді. — Ну ж бо, йди сюди, Джеку-Мандрівнику, і я розкажу тобі все, що зможу… хай і не все, що знаю. І хай Бог милує дізнатися тобі коли-небудь усе.
34
«Топпер» («Topper») — американський фантастичний ситком (1953—1955), який базувався на фільмі 1937 року «Топпер», за двома романами Торна Сміта. У центрі сюжету — консервативний і нудний віце-президент банку Космо Топпер, який оселився разом із родиною в будинку з привидами.
35
Спіді цитує рядки з пісні «Ella Speed», що належить до негритянського фольклору початку ХХ століття. У центрі сюжету — окторонка (людина, що має 1/8 негритянської крові) Елла Спід, заміжня жінка, котра стала повією, та її коханець, Луїс «Бугай» Мартін, італійський іммігрант.