— А куди ще тут можна піти? — логічно поцікавилася матір і звернулася до офіціантки: — Принесіть йому тризірковий сніданок. Він щодня росте на дюйм.
Джек обперся об спинку стільця. І як же йому почати?
Матір зацікавлено зиркнула на нього, і він почав — він мав почати саме зараз:
— Мамо, якби мені ненадовго довелося піти, з тобою все було б гаразд?
— Що ти маєш на увазі — «все гаразд»? І що ти маєш на увазі — «ненадовго піти»?
— Чи змогла б ти… Тобто чи не буде в тебе проблем із дядьком Морґаном?
— Я можу дати раду старому Слоуту, — відповіла вона з натягнутою посмішкою. — У будь-якому разі, певний час я можу давати йому раду. До чого це все, Джекі? Ти ж нікуди не збираєшся.
— Я маю це зробити, — сказав він. — Справді.
Тоді він збагнув, що скидається на дитину, яка випрошує іграшку. На щастя, підійшла офіціантка з тостами на підставці й бокатою склянкою томатного соку. На мить він відвів погляд, а тоді побачив, як мама намащувала на трикутничок тосту джем із горнятка на столі.
— Я маю піти, — сказав він.
Мама дала йому тост. Її обличчям промайнуло відлуння якоїсь думки, але вона промовчала.
— Мамо, можливо, певний час ти мене не побачиш, — вів далі Джек. — Я спробую тобі допомогти. Саме тому я маю піти.
— Допомогти мені? — перепитала вона, і Джек припустив, що її холодна недовіра на сімдесят п’ять відсотків була справжньою.
— Я хочу спробувати врятувати тобі життя, — відповів хлопчик.
— І це все?
— Я можу зробити це.
— Ти можеш урятувати мені життя. Дуже цікаво, малюче Джекі; із цього можна було б зробити шоу для суботнього прайм-тайму. Ніколи не думав про укладання сітки телепередач? — Вона відклала вимащений у червоний колір ніж й насмішкувато розширила очі; але під маскою навмисного нерозуміння Джек розгледів дві речі. Відблиск її страху та незначну, ледь уловиму надію на те, що він, можливо, і справді зможе щось зробити.
— Навіть якщо ти мені заборониш, я все одно це зроблю. Тож краще було б, якби ти дозволила.
— О, та це просто чудова угода. Особливо зважаючи на те, що я зовсім не тямлю, про що ти говориш.
— Гадаю, все ж таки тямиш — гадаю, ти маєш певні здогади, мамо. Бо тато точно зрозумів би, про що я кажу.
Її щоки почервоніли, а вуста заціпилися до тонкої смужки.
— Це настільки несправедливо, що аж ницо, Джекі. Ти не можеш використовувати те, про що Філіп міг би знати, проти мене.
— Те, що він знав, а не те, що він міг би знати.
— Те, що ти верзеш, — лайно собаче, синку.
Офіціантка, що ставила перед Джеком тарілку з яєчнею-бовтанкою, смаженою картоплею по-домашньому та сосисками, гучно зітхнула. Коли вона продефілювала геть, мати стенула плечима.
— Здається, я не здатна підібрати правильний тон для спілкування з персоналом тут. Але собаче лайно є собаче лайно, цитуючи Ґертруду Стайн[44].
— Я збираюся врятувати тобі життя, мамо, — повторив він. — І мені доведеться здолати довгий шлях, аби знайти дещо і принести назад, щоб вилікувати тебе. І саме це я збираюся зробити.
— Мені б хотілося знати, про що ти говориш.
Звичайнісінька собі розмова, мовив Джек сам до себе: така ж банальна, як коли ти просиш дозволу провести кілька ночей у будинку друга. Він розрізав навпіл сосиску та поклав один шматок собі у рот. Мама напружено дивилася на нього. Розжувавши та проковтнувши сосиску, Джек засунув у рот повну виделку яєчні. Пляшка Спіді каменюкою притискалася до його сідниць.
— А мені б хотілося, щоб ти чинила так, ніби чуєш мої маленькі ремарки, якими б дурнуватими вони не були.
Джек флегматично проковтнув яєчню і поклав у рот солоний шматочок хрусткої картоплі.
Лілі поклала руки на коліна. Чим довше Джек мовчатиме, тим уважніше вона слухатиме його потім. Він удавав, що зосередився на сніданку — яйця-сосиска-картопля, сосиска-картопля-яйця, картопля-яйця-сосиска, — аж доки не відчув, що зараз мама закричить на нього.
«Батько називав мене Джеком-Мандрівником, — подумав він. — І це правильно; як я сам розумію, це правильно».
— Джеку…
— Мамо, — сказав він. — Бувало так, що тато телефонував тобі звідкілясь здалеку, хоча ти знала, що в той момент він мав бути в місті?
Вона здійняла брови.
— І чи не заходила ти часом, е-е-е, в кімнату, бо гадала, що він там, може, навіть знала, що він там — але тата там не було?
Нехай вона поміркує про це.
— Ні, — відповіла вона.
Вони обоє дозволили цьому категоричному запереченню піти в небуття.
44
Ґертруда Стайн (1874—1946) — американська письменниця-авангардистка, що прожила більшу частину життя у Франції. Наведений у романі рядок — перифраз відомої цитати Г. Стайн «Rose is arose is arose is arose», значення якої — всі речі такі, як є, як їх не називай.