Це неможливо, видива — неможливі, він не бачив, як очі одного з чоловіків перетворювалися із синіх на жовті, а з його матір’ю все було гаразд, не було чого боятися, ніхто не вмирав, а небезпекою була хіба що чайка, та й то для молюска. Джек заплющив очі, і ліфт важко рушив угору.
Ця істота з піску сміялась з нього.
Джек вийшов із ліфта, щойно двері відчинилися. Побіг повз шахти інших ліфтів, повернув праворуч до номера, в коридор, оздоблений канделябрами й картинами та обшитий дерев’яними панелями. Тут біг не був таким непристойним. Вони мешкали в 407-му та 408-му номерах, що складалися з двох спалень, маленької кухні та вітальні, з якої розгортався краєвид на довгий гладенький пляж та обшир океану. Його мати десь знайшла квіти, поставила їх у вази, а кругом них прилаштувала фотографії в маленьких рамках. Джекові п’ять років, Джекові — одинадцять, Джек — немовля на руках у батька. Його батько, Філіп Сойєр, за кермом старого «десото»[18], в якому він та Морґан Слоут їздили до Каліфорнії, коли були настільки бідними, що часто спали в машині.
Джек відчинив двері 408-го номера і голосно покликав:
— Мамо? Мамо?
Його зустріли квіти. Фотографії всміхнулися. Ніхто не відгукнувся.
— Мамо!
Двері з хряскотом зачинилися в нього за спиною. Джек відчув, як зводить шлунок. Вітальнею він побіг праворуч до спальні.
— Мамо!
Ще одна ваза з високими красивими квітами. Порожнє, рівно застелене ліжко виглядало настільки бездоганним, що, здавалося, кинутий на нього четвертак відскочив би від ковдри. На столику біля ліжка вишикувалися в ряд коричневі пляшечки з вітамінами та різноманітними пігулками. Джек позадкував. Через вікно одна за одною накочувалися чорні хвилі.
Двоє чоловіків вилізли з непримітної машини, вони й самі були непримітними. Вони волочили матір…
— Мамо! — закричав він.
— Я чую тебе, Джеку, — голос матері лунав з ванної кімнати. — Що там таке трапилося?
— Ох, — відповів він і відчув, як розслабилися м’язи. — Ох, пробач. Я просто не знав, де ти є.
— Я приймаю ванну, — сказала вона. — Готуюся до вечері. Цього ж поки що ніхто не заборонив?
Джек зрозумів, що йому більше не треба в туалет. Він бухнувся в м’яке крісло та полегшено заплющив очі. З нею все гаразд…
— Поки що все гаразд, — прошепотів потаємний голос, і в хлопчиковій голові знову майнула піщана вирва.
Проїхавши сім-вісім миль узбережжям, біля Гемптона вони натрапили на ресторан «Шато лобстерів». У Джека залишились доволі уривчасті враження від сьогоднішнього дня: він потроху забував жахіття на пляжі; дозволив їм розтанути в пам’яті. Офіціант у червоному піджаку з вишитим на спині жовтим лобстером провів їх до столика біля широкого вікна з патьоками дощу.
— Мадам бажає замовити напій? — У офіціанта було холодне й кам’яне обличчя мешканця Нової Англії.
Джек підозрював, що за водянистими очима чоловіка приховується зневага до приталеного піджака від Ральфа Лорена[19] та вечірньої сукні його матері від Голстона[20], в які вони були зодягнені. У хлопця занило серце, що означало звичайну тугу за домівкою. Мамо, якщо ти справді не хвора, то що ми, в біса, тут робимо? Це ж згубне місце! Тут волосся дибки стає. О Боже!
— Принесіть мені банального мартіні, — сказала вона.
Брови офіціанта вигнулися:
— Мадам?
— Кидаєте льоду в склянку, — пояснила вона, — оливку на лід, а «Танкерей»[21] на оливку. Отже… ви зрозуміли?
Заради Бога, мамо, ти що, не бачиш його очей? Ти гадаєш, що поводишся чарівно, а він певен, що ти кепкуєш із нього. Невже ти не бачиш його очей?
Ні. Вона не бачила. І цей брак розуміння в його матері, котра завжди гостро відчувала емоції людей, упав іще одним каменем на його серце. Мати віддалялася… в усіх сенсах.
— Так, мадам.
— Тоді, — вела вона далі, — візьміть пляшку вермуту — марка не має значення — і налийте в склянку. Після цього поставте вермут назад на полицю, а склянку дайте мені. Гаразд?
— Так, мадам, — холодні водянисті новоанглійські очі втупилися в його матір.
У них не було жодної приязні. «Ми ж тут абсолютно самі, — подумав Джек, уперше по-справжньому усвідомлюючи це. — Боже, так?»
— Юний сер?
— Я буду колу, — сумно відповів Джек.
Офіціант пішов. Лілі обнишпорила сумочку, дістала звідти пачку «Герберт Террітунс» (у його дитинстві вона так називала всі цигарки, і досі про себе Джек називав їх так само; мама просила його: «Принеси мені з полиці “Террітунс”, Джекі») і закурила. Трьома рваними видихами вона викашляла дим.
18
«Десото» («DeSoto») — марка автомобілів, розроблених «Chrysler». Їх випускали в США з 1928 по 1961 рік. Емблема «DeSoto» містить стилізоване зображення іспанського конкістадора Ернандо де Сото.
19
Ральф Лорен (нар. 1939) — американський модельєр і бізнесмен, удостоєний титулу «Легенда моди» Радою дизайнерів США.
20
Рой Голстон Фровік (1932—1990) — американський дизайнер, який сягнув піку слави у 1970-ті роки.
21
«Танкерей» — відома марка дуже дорогого джину, яка з’явилася на початку ХІХ століття. Традиційно подається в круглих пляшках, схожих на пожежні гідранти, що накачували воду для першої винокурні.