Ще одним каменем на серці стало більше. Два роки тому мати кинула палити. Джек не повірив їй і з дивним фаталізмом чекав, що вона знову візьметься за старе. Це було зворотним боком дитячої наївної недовірливості. Мати завжди палила; невдовзі вона закурить знову. Але вона трималася… трималася, аж доки три місяці тому в Нью-Йорку не зірвалася. «Карлтон»[22]. Вона ходила вітальнею їхньої квартири на Централ-Парк-Вест, смалила, як паротяг, або вмощувалася перед шафкою з платівками та перебирала їх — свій старий рок-н-рол та класичний джаз покійного чоловіка.
— Ти знову палиш, мамо? — запитав він тоді у неї.
— Ага, я палю капустяне листя.
— Краще б ти цього не робила.
— Чому б тобі не увімкнути телевізор? — відказала вона йому з незвичною різкістю. Й повернулася до Джека, міцно зціпивши губи. — Може, натрапиш на виступ Джиммі Сваґґерта[23] чи Преподобного Айка[24]. Сядь в алілуйному кутку із сестрами-молільницями.
— Вибач, — пробурмотів він.
Що ж, це був лишень «Карлтон». Капустяне листя. Але тепер — «Герберт Террітунс»: блакитно-біла старомодна пачка, цигарки, фільтр яких нагадував мундштук, але насправді не був мундштуком. Джек нечітко пригадував, як його батько розповідав комусь, що він, мовляв, палить «Вінстон», а його дружина — «Чорну чуму».
— Помітив щось дивне, Джеку? — запитала в нього мати. Її яскраві очі пронизливо дивились на хлопчика, цигарку вона тримала в звичній для себе ексцентричній манері, затискаючи її між середнім та підмізинним пальцями. Наче перевіряла: ризикне він щось сказати? Ризикне сказати: «Мамо, я помітив, що ти знову палиш “Герберт Террітунс” — це означає, що ти вирішила, що тобі більше немає чого втрачати?»
— Ні, — натомість відповів Джек, і його знову охопила болюча і гнітюча туга за домівкою. — Хіба що це місце. Воно таки трохи дивне.
Вона роззирнулася навколо й усміхнулася. Двоє офіціантів — один товстий, другий худий — обидва в червоних піджаках із лобстерами на спинах, — стояли біля двостулкових дверей на кухню і тихо розмовляли. Оксамитова мотузка відділяла величезну обідню залу від ніши, у якій сиділи Джек із матір’ю. У цій темній печері перевернуті стільці зікуратами вивищувалися над столами. У дальньому кінці крізь вікно на всю стіну виднілася берегова лінія у готичному стилі. Вона навівала Джекові думки про «Кохану Смерті», фільм, у якому знімалась його мати. Вона грала молоду дівчину з купою грошей, яка без згоди батьків вийшла заміж за похмурого і красивого незнайомця. Той забрав її у великий будинок на узбережжі океану та спробував довести до божевілля. «Кохана Смерті» була більш-менш типовим фільмом у кар’єрі Лілі Кавано — вона знялася в багатьох чорно-білих стрічках, де красиві, але всіма забуті актори в капелюхах роз’їжджали в кабріолетах «форда».
З мотузки, що відмежовувала їхню темну печеру, до смішного низько звисала табличка «Залу зачинено».
— Тут трохи похмуро, еге ж? — спитала Лілі.
— Така собі «Сутінкова зона»[25], — відповів Джек, і вона загриміла шорстким, заразним, але якимось милим сміхом.
— Еге ж… Джекі, Джекі, Джекі. — Мати нахилилася до нього і, усміхаючись, скуйовдила його надміру довге волосся.
Також усміхаючись, він відвів її руку від себе. (Але ж у неї не пальці, а самі кістки! Джеку, вона майже вмерла!..)
— Не чіпай мене за волосся тут.
— Відвали!
— Доволі хіпово, як для старої шкапи.
— Боже мій. Спробуй-но виканючити в мене гроші на кіно цього тижня.
— Нема питань.
Вони всміхнулися одне одному, і Джек ніяк не міг згадати, коли ще йому так відчайдушно хотілося плакати чи коли ще він так сильно любив її. Ця безнадійна непохитність… і те, що мати повернулася до «Чорної чуми», було частиною цього.
Принесли напої. Вона легенько торкнулась його склянки.
— За нас.
— Валяй.
Вони випили. Підійшов офіціант із меню.
— Я на нього не сильно тиснула, Джекі?
— Ну, може, зовсім трішки.
Вона поміркувала над цим якусь мить і знизала плечима.
— Що будеш?
— Гадаю, камбалу.
— Я також.
Джек замовив страви. Він був дуже збентежений і поводився надзвичайно незграбно, але знав, що це саме те, чого хоче мати, і, коли офіціант пішов, він побачив по її очах, що непогано впорався із завданням. У цьому була заслуга дядька Томмі. Коли вони повернулися з «Гардіс», дядько Томмі сказав:
22
«Карлтон» — марка цигарок, яку виготовляла компанія «Браун і Вільямсон». Відрізняються низьким рівнем нікотину. На сьогоднішній день марка припинила своє існування.
23
Джиммі Сваґґерт (нар. 1935) — американський пастор-п’ятдесятник (одна з протестантських сект), теле-і радіопроповідник. Його шоу було особливо популярним у 1980-х. Однак популярність різко впала, коли 1988 року його спіймали на вживанні наркотиків та регулярних візитах до повій.
24
Преподобний Айк (1935—2009) — американський священик, телеєвангеліст. Проповідував Євангеліє Процвітання (класичну для протестантства концепцію стосовно того, що фінансова забезпеченість є свідченням Божої ласки).
25
«Сутінкова зона» («The Twilight Zone») — культовий американський серіал. Фантастична телеантологія — у серіалі відсутній наскрізний сюжет, кожна серія є екранізацією певного короткого оповідання. Цей серіал одним із перших показав глядачам «серйозну фантастику». Серед сценаристів були Рей Бредбері, Річард Метісон, Стівен Кінг, Гарлан Еллісон, Джордж Мартін, Роберт Мак-Камон, Артур Кларк, Роберт Сільверберґ, Роджер Желязни. Серіал пережив три реінкарнації (1959—1964; 1985—1989; 2002—2003) та одну повнометражну екранізацію, продюсером якої виступив Стівен Спілберґ.