Джо почувався кепсько; липкі літні тумани, що часто висіли над рікою, були шкідливими для його легень. Він звик до того, що в цю пору року йому стає трохи легше, але цього разу з приходом літа нічого не змінилося, і Джо поринав у провалля своєї хвороби не рідше, ніж узимку. Блідий і тихий, сидів біля вогнища, а навколо нього випивали та гомоніли завсідники.
— Не хвилюйтеся за мене, — відповідав він на їхні питання. — Зі мною все добре. Вигадую нову історію.
— Сподіваюся, після літнього сонцестояння погода покращиться, — повторювала Марго.
У день літнього сонцестояння за давньою традицією відбувався літній ярмарок, а цього року ще й весілля Овена Олбрайта і його економки Берти. Марго розраховувала, що цього дня буде багато роботи: вранці — весільний сніданок,[7] а по обіді відвідувачі ярмарку неодмінно забажають утамувати спрагу. Спочатку її оптимізм здавався всім дещо перебільшеним, але вже на третьому тижні червня стали помітні значні покращення. Люди почали прогнозувати, що дощі скоро будуть коротшими та слабшими. Так воно й сталося. Крізь сірі хмари почало проглядати блакитне небо, і навіть двічі поспіль видалися сухі полудні. З наближенням найдовшого дня року очікування лише зростало.
Прийшов день літнього сонцестояння — й одразу яскраво засяяло сонце.
«Як на мене, — думав собі Генрі Донт, готуючи біля церкви камеру для весільного знімка, — так аж надто яскраво. Краще поставлю її там, щоб блимів не було».
Молодята й гості вийшли з храму. Священник був у літньому настрої. Вранці він відчинив вікно і стояв біля нього голий по пояс, відчуваючи сонячне тепло на своєму блідому тілі та незасмаглому обличчі й примовляючи: «Слава, слава, слава!» Про це нікому, крім нього, не було відомо, але всі, спускаючись сходами, помітили його веселу усмішку і відчули міцний потиск руки.
Донт поставив Овена і його молоду на найзручніше місце і попросив місіс Олбрайт взяти під руку містера Олбрайта. Овен, який і досі не призвичаївся називати дружину Бертою, а не місіс О'Коннор, уже знав, як це — позувати для портрета, адже він це робив декілька років тому. Берта також бачила декілька фотографій, тож приблизно уявляла, як це. Пара випрямилась і завмерла, повернувши до камери серйозні та гордовиті обличчя. Навіть кпини від почарківців Овена з «Лебедя» не порушили урочистості, й поважне подружжя відбилося за допомогою сонячного світла на скляній пластині, що переживе їх самих на багато, багато років.
Коли знімок був готовий, весільна процесія вирушила на прогулянку вздовж берега. «Який день! — повторювали вони, крокуючи і милуючись чистим блакитним небом. — Який чудовий день!» Так вони всі разом і дійшли до редкотського «Лебедя», а там уже Марго винесла на берег столи та прикрасила їх квітами, й Маленькі Марго чекали на них із прохолодними напоями у глечиках, накритих гаптованими бісером серветками.
Події шестимісячної давнини видавалися тепер такими далекими, бо в літній день усім здається, що зиму вони бачили уві сні, або чули про неї у розповіді, а не пережили особисто. Припікало несподіване сонце. Усі відчували, як по потилиці стікає піт, і раптом стало неможливо навіть уявити мурашки від морозу. А втім, найдовший день літа — це брат-близнюк найдовшої ночі. І якщо це вже так, то одне сонцестояння неминуче викликає в пам'яті інше. Навіть якщо серед гостей були такі, хто не вбачав зв'язку між цими двома днями, Овен нагадав їм про нього особисто.
— Шість місяців тому, — сповістив він гостям, — я вирішив одружитися з Бертою. Мене надихнуло диво, яке сталося просто тут, у «Лебеді», й про яке всім вам відомо. Маю на увазі порятунок маленької Амелії Вон, яку спочатку знайшли мертвою, а потім вона ожила. Після того я відчув себе новою людиною й освідчився своїй економці, а Берта зробила мені честь, прийнявши…
7
У вікторіанську добу (1837–1901) весільним сніданком називали обід одразу після церковного вінчання (яке зазвичай відбувалося вранці), куди запрошували всіх гостей. Там подавали переважно холодні закуски, адже ввечері на молодят і гостей чекав святковий бенкет. Нині традиція дещо змінилася, і весільним сніданком часто називають вечірнє святкування.