Рита подивилася номер знімку і знайшла його в Донтовому каталозі.
— Це ярмарок у Леглейді, три роки тому.
— А хто зробив це фото? Сам містер Донт?
— Так.
— Мені треба з ним поговорити.
— Він зараз на човні, у своїй фотолабораторії. Його не можна турбувати, інакше світло зруйнує знімки, які він проявляє.
— Тоді я куплю це фото, а пізніше повернусь і поспілкуюся з ним.
Він сунув Риті монети і, не чекаючи, поки його покупку загорнуть у папір, квапливо пішов, міцно тримаючи знімок обома руками.
Армстронг не міг відвести очей від світлини, але коли мало не перечепився об мотузку, натягнуту біля якоїсь ятки, зрозумів, що має сховати фото і знайти дружину та дітей. Поклав знімок до кишені, набрав повітря в легені й почав роздивлятися довкола. Тут на нього чекав другий сюрприз цього дня.
Звернувши за один із прилавків у пошуках Бесс, він побачив не свою дружину, а місіс Івіс, власницю «поганого будинку», де вкоротила собі життя Робінова дружина. Спочатку Армстронг побачив її в профіль: той гострий ніс не сплутати ні з чим. Отже, вона повернулася! Він міг закластися, що місіс Івіс також його помітила, бо коли розвернула обличчя до нього, в її очах промайнуло впізнавання. Але, мабуть, це було не так, адже як Армстронг не гукав її на ім'я, — вона розвернулася і пішла геть.
Чоловік натикався на ярмаркувальників, що траплялися на його шляху, і намагався її наздогнати. За короткий час йому вдалося майже наблизитися до неї крізь натовп. У ту саму мить, коли готовий уже був схопити її за руку, просто поряд із ним хрипко вискнула концертина,[9] і коли він нарешті розминувся з музикантом, жінки вже й сліду не було. Армстронг вертів головою, заглядав між прилавками та столами, і навіть сам здивувався тому, як швидко виявив її. Підійшовши до ярмаркового перехрестя, він побачив, що вона стоїть там і ніби чекає на когось. Підняв руку, щоб зупинити її, але тут місіс Івіс помітила його і продовжила втечу.
У якусь мить він уже ладен був здатися, але попереду запала незвична тиша. Усі навколо завмерли. Аж тут повітря прорізав вереск — заляканий жіночий крик: «Забирайтеся звідси! Геть!»
Армстронг побіг туди.
Вон добіг до місця, де натовп особливо щільний, і був змушений фактично продиратися крізь нього. Коли дістався середини, то побачив Гелену, що стояла навколішки, її спідницю вщент вкривав бруд. Із нею була істерика. Поряд — висока темноволоса жінка з довгим гострим носом і блідими губами. Вона примудрилася стати так, щоб відрізати Гелену від дитини. Намагаючись випростатись із бруду, Гелена ніяк не могла обійти її широкі спідниці, щоб дістатися до дівчинки.
— Не розумію, — пояснювала жінка, ні до кого конкретно не звертаючись. — Я просто хотіла привітатися. Що в цьому поганого? Якось дивно влаштовувати скандал, коли я тільки й сказала: «Привіт, Еліс».
Вона говорила голосно. Мабуть, голосніше, ніж було потрібно. Почекала, щоб Вон підійшов ближче, і продовжила.
— Ви ж чули мене, так? Ви ж бачили? — у натовпі закивали. — Привітатися з дочкою колишньої мешканки мого будинку, яку я так давно не бачила — що може бути природніше?
Висока жінка поклала руки на плечі дівчинки.
У натовпі почулося бурмотіння. Воно було непевним, нечітким, збентеженим, але декілька людей підтвердили, що все так, як каже жінка. Та вдоволено кивнула.
Вон нахилився і підхопив Гелену, а вона дивилася на нього широко розплющеними від шоку очима і жестами показувала, що треба повернути дівчинку.
Натовп невдоволено розступився і вийшла ще одна фігура, яку вони одразу впізнали.
Робін Армстронг.
Темноволоса жінка побачила його, і її обличчя на мить осяяло задоволення, що ніби все пройшло, як по маслу. Утім, вона майже одразу приховала свою радість. Натомість рвучко схопила дівчинку на руки:
— Дивися, Еліс! — промовила вона. — Це твій татко!
Разом із відчайдушним вереском Гелени прозвучав дружний видих усієї юрби, й одразу запала тиша, в якій жінка передала дитину в руки Робінові Армстронгу.
Перш ніж хтось зміг отямитися від шоку, місіс Івіс повернулася і почала прокладати собі шлях крізь натовп. Юрба не встояла перед її завзятістю і розступилася, одразу по тому зімкнувшись. Тож жінка щезла з очей.
Вон стояв і дивився на Армстронга.
Армстронг дивився на дитину і тремтячим голосом шепотів щось їй на вушко.
— Що він сказав? — натовпом прошелестіло запитання. І з вуст у вуста почали переказувати його слова. — Він сказав: «О, моя люба! О, моя дитино! Еліс, любове моя!»