Тоді вона зняла з полиці каганець і поставила на стіл. Прочистила кінчик Т Дівчина перекочувала з долоні на долоню сині іскристі камінці. Крутила проти вогню зеленим кам'яним хрестиком. І тоді наче на ньому проступали якісь знаки. І був він схожий на зелену каламутну кригу.
І раптом, зовсім нечутно, підвелася на лаві хрещена. Вона й не дивилась на Параску. Все протирала очі і трусила головою, намагаючись прийти до тями. Параска стала похапливо засовувати сині камінці й хрестик зелений до ладунки. І коли вже здалось, що все просунула у кожану горловину, один камінчик вислизнув крізь пальці і кудись полетів на долівку.
І саме в цю мить хрещена спустила ноги на долівку і зашаруділа соломою. — Ну, моя дорога хрещенице, як там твій утопленик?
Вона схилилась, над малим.
— Ану бо, посвіти, Параско!
Уважно, уважно, сильно примружившись, вдивлядась в обличчя малого. Тоді приклала тильну сторону п'ястука до свого чола, потім до Парасчиного, а тоді зразу ж до шишкуватого чола хлопчика.
— Ти диви — диво! Ну трошки тепліше чоло, ніж у тебе!.. Якщо до світанку не підніметься у нього жар, то він зразу й на ноги стане! Ти вже повір моєму досвіду — трьох хлопців і п'ятьох дівчат викохала!.. А з цим малим так просто не віриться, що після всього аж не віриться…
— А що: «після всього»?
— Ну як же! Хіба ти без поняття, що він аж від Колдобини сюди добувся? А це ж миль не менше десяти, якщо по стежці йти.
— Хрещена, а як ви знаєте, що він у Колдобині вимочився?
— А того, що тільки в Колдобині вода ніколи не замерзає!
— А чого він туди полїз?
— Ну, дитино, звідки ж я знаю? Отямиться хлопчик — спитаєш! Ой люди добрі, та мені вже час іти.
— Та куди ви оце? В таку ніч? Уже й другі півні співали! В таку ніч повно всякої нечисті!…
— Ну що ти мене лякаєш? Татари не прийдуть — у них зараз пошесть.
Кажуть, купцігреки переказували. Ну а для харцизяк я і стара і бідна…
— А вовк? Он люди з Калинівки казали…
— Люди багато чого кажуть. Вовки овець ріжуть, собак крадуть. Я потихеньку піду…
І як не умовляла Параска свою хрещену матір, та взулася, перев'язала намітку і одягла свою гаптовану чепурну свитку. І пішла в безконечну грудневу ніч із найтоншою скибочкою іржавою місяця на зорянім небі.
— А собаки? — 3 порога прохала Параска.
— Що — собаки? Вони мене впізнають. Ага, ледь не забула. Запар цвіту липи. Якраз, як прокинеться даси йому випити. Очищає груди.
— А лоєм ще розтирати?
— Як не кашлятиме, то й не чіпай. А ще, як прокинеться, дай молока гарячого з медом і лоєм. Отакусіньку маленьку грудочку лою. Ну бувай здорова, хрещенице!
— Ходіть з Богом!
Хрещена мати пішла, а Параска укинулась до хати.
Знов узяла шкіряну ладунку і знову, але дуже обережно, висипала на дошки столу. Так, другого синього камінця не було! Лишився тільки зелений кам'яний хрестик та синій іскристий камінець. Дівчина обережненько позакладала коштовності в ладунку, гарливо зав'язала її і сховала собі за пазуху.
Тоді підлила олії в каганець, обскубла нагар на Тдитячий ослінчик. Опустилась навкарачки і почала свої пошуки. Спочатку вона мала надію, що швидко знайде камінець. Що він коштовний, вона зразу зрозуміла. Бо хто ж якесь скельце носитиме поряд із дорогоцінним смарагдовим хрестиком?! А певно, що дуже багатих козаків дитина, бо така на ньому сорочка, і каптанчик лунського сукна і пояс коштовний, шовковою ниткою протканий. Ну нічого, опритомніє і все їй розповість. От якби тільки синього камінця знайти!!!
Адже якщо вона не знайде і не покладе назад цей чортів камінець, то виявиться, що вона колупалась нишком у чужій ладунці і вкрала звідтіля чуже добро! Від тих думок її аж у жар кинуло, мов кропивою обпекло, а тоді крижаним холодом пройняло. Та які собі біди не уявляла Параска, як ретельно не перебирала солому, і сміття на долівці, а знайти заклятий камінчик поки що їй не випадало.
З безпеки, на півдорозі спинилась і прислухалась до музики. І потім завернула на другу вулицю.
Ступила через перелаз на подвір'я з великою охайною хатою, гарливо обставленою очеретяними кулями. Круглі скельця шибочок у віконних рамах світились різним кольором — одні жовтуватим, другі зеленкуватим, треті наче синюватим.
А шалена музика — скрипка та бубон — так і вікна пробивала і крізь сінешні двері неслася на весь куток.
Там, у великій рубленій хаті тупотіли парубки і дівчата, аж брязкотіло залізо на запорі дверей.
Парасчина хрещена постукала «для годиться». Та, звичайно ж, її ніхто не почув. Тоді вона сама відчинила двері і вступила до сіней, У сінях було досить світло.