— Гадаю, довго чекати не доведеться. Звичайно це займає місяць-два.
— Вам не дуже подобається самій відповідати за все?
Тоньє Віг криво посміхнулася.
— Я не це мала на увазі. Фактично я вже була в ранзі повірника в справах цілих півроку, поки до нас не перевели Мольнеса. Я тільки хочу сказати, що сподіваюся на швидке рішення щодо призначення.
— Виходить, ви розраховуєте на те, що самі станете послом.
— Припустимо, — сказала вона, піднявши куточки рота. — Це було б цілком очікувано. Але боюся, ми можемо й не вгадати, що вирішить Міністерство закордонних справ Королівства Норвегія.
У кабінет ковзнула тінь, і перед Харрі з’явилася чашка.
— Ви п’єте чаа раун? — запитала фрекен Віг.
— Не знаю.
— Даруйте, — усміхнулася вона. — Я забула, що ви в нас новачок. Це таїландський чорний чай. Чи бачите, я практикую тут hіgh tea.[12] Хоча, якщо суворо дотримуватися англійської традиції, чай слід пити після другої години.
Харрі подякував за частування, і коли наступної миті опустив очі, в його чашці вже було щось налите.
— А я гадав, що ці традиції зникли разом із англійськими колонізаторами.
— Таїланд ніколи не був колонією, — усміхнулася вона. — Ні англійською, ні французькою, на відміну від сусідніх країн. І тайці страшенно пишаються цим. Занадто пишаються, на мій погляд. Трохи англійського впливу ще нікому не нашкодило.
Харрі дістав блокнот і запитав, чи не міг посол виявитися замішаним у якій-небудь афері.
— Афері, інспекторе?
Він коротко пояснив, що розуміє під аферою й що більше сімдесяти відсотків скоєних убивств пов’язано з тим, що жертва займалася чимсь незаконним.
— Незаконним? Мольнес? — Вона захитала головою. — Він не такий… не був таким.
— Ви не знаєте, чи були в нього вороги?
— Навіть уявити таке не можу. Чому ви питаєте? А може, це ніяке не політичне вбивство?
— У нас поки замало фактів, так що ми перевіряємо всі можливі версії.
Фрекен Віг розповіла, що в понеділок, коли його вбили, Мольнес виїхав на зустріч відразу ж після обіду. Він не повідомив, на яку саме, але в цьому не було нічого незвичайного.
— У нього із собою завжди був мобільний телефон, так що ми могли переговорити з ним, якщо виникали якісь справи.
Харрі попросив дозволу оглянути кабінет посла. Фрекен Віг довелося провести його ще через двоє дверей, установлених «із метою безпеки», щоб нарешті відімкнути треті, котрі вели в потрібний кабінет. Там нічого не торкали, як і просив Харрі перед вильотом із Осло. Усюди безліч паперів, течок, сувенірів: вони громадилися на полицях, ними були обвішані стіни.
Над стосом паперів висів портрет норвезької королівської пари: король і королева велично дивилися вниз, прямо на відвідувачів, а вікна кабінету, за словами Віг, виходять на Куїнз-ріджент-парк.
Харрі знайшов щоденник, але записів у ньому було небагато. Він перевірив день, коли сталося вбивство, але на цю дату стояла одна-єдина позначка: «Ман Ю», знайоме скорочення «Манчестер Юнайтед», якщо він не помиляється. Напевно, посол записав для пам’яті, коли по телевізору будуть транслювати футбольний матч, подумав Харрі, і за службовою звичкою висунув шухляди письмового стола, але відразу зрозумів, що одному йому не впоратися: марно було обшукувати кабінет посла, якщо не знаєш, що саме шукати.
— А де його мобільник? — запитав Харрі.
— Як я й казала, він завжди носив його із собою.
— Але в мотелі ми не знайшли ніякого телефону. І я не думаю, що вбивця був злодієм.
Фрекен Віг знизала плечима:
— Може, хтось із ваших тайських колег його «конфіскував»?
Харрі зволів утриматися від коментарів і замість цього запитав, чи не дзвонив Мольнесу в той день хто-небудь із посольства. Фрекен Віг завагалася, але пообіцяла довідатися. Харрі востаннє обвів поглядом кабінет.
— Хто з посольських працівників останнім бачив Мольнеса?
Вона замислилася.
— Мабуть, Санпхет, його водій. Вони з послом були добрими друзями. Водій дуже важко переживає втрату, тому я відпустила його на кілька днів.
— Чому ж він не одвіз посла на зустріч у день убивства, коли вже він водій?
Вона знову знизала плечима:
— Я теж думала про це. Посол не любив їздити по Бангкоку сам.
— Гм. А що ви можете розповісти мені про водія?
— Про Санпхета? Він служить у посольстві вже дуже давно. Ніколи не бував у Норвегії, але знає назви всіх норвезьких міст. І ще імена всіх королів. І Гріга любить. Не знаю, чи є в нього вдома програвач, але мені здається, він зібрав усі можливі диски з музикою Гріга. Дуже приємний літній таєць. — Вона нахилила голову набік й усміхнулася.