Харрі почухав за вухом.
— Можливо. Кажуть, що макрель теж поїдає людське м’ясо. Не знаю. Напевно, всі вони люблять відтяти від людини шматочок. Я маю на увазі риб.
Хільде Мольнес тріумфально підняла чарку:
— А знаєте, я з вами повністю згодна! Всі вони прагнуть відтяти шматочок.
Харрі почекав, поки вона вип’є.
— Мій колега з Осло щойно розмовляв із адвокатом вашого чоловіка, Бйорном Хардейдом із Олесунна. Вам, мабуть, відомо, що адвокати мають право порушити вимоги конфіденційності, якщо їхній клієнт мертвий і якщо інформація про заповіт не шкодить пам’яті померлого?
— Ні.
— Гаразд. Бйорн Хардейд не побажав нічого повідомити. Тоді мій колега подзвонив братові Атле Мольнеса, але й той виявився неговірким. Особливо він уперся, коли мій колега виклав йому версію про те, що Атле Мольнес насправді мав не настільки велику частку сімейної власності, як багато хто вважав.
— Чому ви так вирішили?
— Чоловік, що не в змозі заплатити борг у сімсот п’ятдесят тисяч крон, звичайно, не обов’язково бідний, але він, у всякому разі, не володіє братньою часткою сімейного майна майже у двісті мільйонів крон.
— Де…
— Мій колега отримав відомості про баланс акціонерного товариства «Мольнес Мьоблер» у державному агентстві «Брьонньойсунн-реєстр». Зареєстрований власний капітал, зрозуміло, набагато менший, але колега виявив, що це акціонерне товариство є на біржі в списку БМВ[26], а потім просто подзвонив брокерові, який і підрахував для нього біржову вартість. Сімейне товариство «Мольнес Холдинг» складається із чотирьох акціонерів — трьох братів і сестри. Всі вони входять до правління «Мольнес Мьоблер», і в біржових новинах відсутня інформація про будь-які продажі акцій, відтоді як вони від Мольнеса-старшого перейшли в холдинг. Тому якщо ваш чоловік не продав свої акції кому-небудь із родичів, то він мав володіти… — Харрі заглянув у свій блокнот, куди записав усе, що йому продиктували по телефону, — …п’ятдесятьма мільйонами крон.
— Я дивлюся, ви уважно в усьому розібралися.
— Але мені незрозуміла добра половина з того, що я вам зараз розповів. Усе це означає, наскільки я розумію, що хтось притримує гроші вашого чоловіка, і хотілося б зрозуміти чому.
Хільде Мольнес кинула на нього погляд через чарку.
— Ви цього дійсно хочете?
— А чому б і ні?
— Я не впевнена, що ті, хто вас сюди послав, хотіли, щоб ви втручалися в… приватне життя посла.
— У такому випадку я вже занадто багато знаю, фру Мольнес.
— Знаєте?
— Так.
— Саме це…
Вона замовкла, спустошивши чарку «Меконгу». Офіціант зібрався було налити ще, але вона жестом дала зрозуміти, що досить.
— Якщо інспектор ще й знає, що члени сімейства Мольнес за давньою традицією є парафіянами молільного дому Внутрішньої церкви, а також членами Християнської народної партії, то, виходить, йому відомо й усе інше.
— Можливо, але я був би дуже радий, якби ви розповіли мені про це.
Вона скривилася, ніби тільки тепер розсмакувала гіркоту рисової горілки.
— Так вирішив батько Атле. Коли у зв’язку з виборами лідера партії поповзли різні чутки, Атле сам усе виклав батькові. За тиждень батько переписав свій заповіт. У ньому вказувалося, що на Атле записана частина сімейної спадщини, але право розпоряджатися грішми переходило до Руни, яка тоді щойно народилася. Вона вступає в це право у двадцять три роки.
— А хто ж розпоряджається часткою спадщини до цього моменту?
— Ніхто. Вона просто залишається в родині.
— А тепер, коли ваш чоловік помер?
— Тепер, — вимовила Хільде Мольнес і провела пальцем по вінцю чарки, — тепер усі гроші успадковує Руна. А право розпоряджатися грішми до моменту, коли вона досягне цього віку, переходить до того, хто має батьківські права.
— Якщо я правильно вас зрозумів, гроші зараз нічиї, але розпоряджаєтеся ними ви.
— Це так. Поки Руні не виповниться двадцять три роки.
— А що саме означає подібне право?
Хільде Мольнес знизала плечима:
— Я ніколи не замислювалася над цим. Та й сама я довідалася про цю новину кілька днів тому. Від адвоката Хардейда.