— Виходить, це застереження в заповіті про те, що ви вступаєте в право розпоряджатися спадщиною, раніше не було вам відоме?
— Може, мені про нього й говорили колись. Адже я підписувала якісь папери, але все це жахливо складно, хіба ні? Тоді я не надала цьому особливого значення.
— Он як? — підхопив Харрі. — А мені здалося, ви щось казали про тих, хто родом із Суннмьоре…
Вона слабко усміхнулася:
— Я завжди була нетиповою уродженкою Суннмьоре…
Харрі глянув на неї. Чи не прикидається вона п’яною більше, ніж є насправді? Він почухав потилицю.
— Як давно ви знайомі з Єнсом Брекке?
— Як давно ми з ним спимо, ви хочете сказати?
— Ну що ж. І це теж.
— Тоді все по порядку. Дайте пригадати…
Хільде Мольнес насупилася й підняла очі до стелі. Вона спробувала підперти голову рукою, але лікоть її зісковзнув зі стола, і Харрі зрозумів, що помилився. Вона була п’яна як чіп.
— Ми зустрілися на святковому прийомі на честь Атле, за два дні після нашого прибуття в Бангкок. Прийом почався о восьмій вечора, запросили всю норвезьку колонію, гості були в саду, перед будинком резиденції посла. Він відпорав мене в гаражі, двома-трьома годинами пізніше, наскільки я пам’ятаю. Повторюю, саме він зробив це, тому що я була п’яна й не могла чинити ніякого опору. Або відповісти згодою. Але наступного разу я була згодна. Чи лише втретє, уже не пам’ятаю. У всякому разі, після декількох разів ми нарешті познайомилися, адже ви про це запитували? Ну от, і відтоді ми підтримуємо наше знайомство. Тепер ми добрі знайомі. Досить, інспекторе?
Харрі відчув, як починає скипати. Може, через її манеру виставляти напоказ байдужність і презирство до самої себе. Отже, не варто з нею церемонитися.
— Ви розповіли, що були вдома в день убивства. Де саме ви були починаючи з п’ятої години вечора, коли прийшла звістка про те, що ваш чоловік мертвий?
— Я не пам’ятаю!
Вона розсміялася різким сміхом, наче ворон крукнув посеред тихого ранкового лісу. Харрі помітив, що на них дивляться. У якийсь момент Хільде Мольнес ледь не звалилася зі стільця.
— Не лякайтеся, інспекторе. У мене є алібі, адже це так називається? Таке пречудове алібі, скажу я вам. Моя дочка охоче підтвердить, що в той вечір я просто на ногах не трималася. Пам’ятаю тільки, що після обіду я відкрила пляшку джину, потім заснула, потім прокинулася, знову випила, знову заснула, знову прокинулася й так далі. Ви мене розумієте.
Харрі розумів.
— Що вас іще хвилює, інспекторе Холе?
Вона вимовила його прізвище співучо, зовсім трохи, але йому вистачило, щоб зірватися.
— Тільки те, що ви вбили вашого чоловіка, фру Мольнес.
Вона з дивною швидкістю й спритністю схопила чарку й, перш ніж Харрі встиг зупинити її, жбурнула прямо йому в обличчя. Чарка на льоту зачепила вухо Харрі й розбилася об стіну. Хільде Мольнес скривилася.
— Напевно, ви не повірите, але я забивала голи краще за всіх дівчат Ерсти в групі від чотирнадцяти до шістнадцяти років.
Голос її звучав зовсім спокійно, немов вона вже забула про те, що зробила хвилину тому. Харрі побачив перелякані обличчя відвідувачів, звернені в їхній бік.
— Так, шістнадцять років, як давно це було! Мене вважали найкрасивішою дівчиною в… втім, я вже розповідала вам про це. А яка фігурка, не те що зараз. Ми з подружкою любили заходити до роздягальні для суддів, прикрившись крихітними рушниками, а потім вибачатися, що, мовляв, помилилися дверима по дорозі з душової. Усе заради команди, розумієте? Хоча не думаю, що це могло вплинути на результат гри. А судді напевно дивувалися, що це там роблять дівчата в душовій до матчу.
Раптово вона підвелася зі стільця й закричала:
— Ерстинець, давай, давай, ерстинець, давай, давай!
І плюхнулася назад. У приміщенні запанувала тиша.
— Наша кричалка. «Ерстинка» гірше звучить. А може, хто знає, нам просто хотілося випендритися.
Харрі взяв її під руку й допоміг спуститися сходами. Він простягнув таксистові адресу й купюру в п’ять доларів, попросивши простежити, щоб пані дісталася оселі. Таксист мало що вловив зі слів Харрі, але дав зрозуміти, що все буде в порядку.
Провівши фру Мольнес, Харрі ввійшов у бар на Другій Сой, десь унизу Сілом-роуд. Біля стійки не було майже нікого, а на сцені стирчали дві стриптизерки, яких дотепер не зняли на цей вечір, і надії їхні танули на очах. Вони рухалися так, ніби мили посуд, переступаючи з ноги на ногу й трясучи грудьми в такт «When Susannah Cries»[27]. Харрі не міг зрозуміти, що нудніше — пісня чи танець.