— Он як, Корея. А що ви там робили?
Льокен прибрав сірники в шухляду і сів за стіл навпроти Харрі.
— Норвегія розгорнула там польовий госпіталь під егідою ООН, а я тоді був зовсім молодим молодшим лейтенантом і любив ризик. Після встановлення миру в 1953 році я залишився на службі в ООН, у щойно створеному комісаріаті зі справ біженців. Вони лавами сунули через кордон із Північної Кореї, ситуація була критична. Мені доводилося спати із цією штуковиною під подушкою. — І він указав на пістолет.
— Добре. А чим ви займалися потім?
— Був у Бангладеш і В’єтнамі. Голод, війна, біженці. Після всього побаченого життя в Норвегії кожному здасться нестерпно банальним. Я витримав удома не більше двох років і знову захотів виїхати. Самі знаєте.
Але Харрі не знав. І не знав, як йому ставитися до цього сухорлявого чоловіка, що сидів перед ним. Той був схожий на старого хевдінга, ватажка вікінгів, — з орлиним носом, глибоко посадженими виразними очима. Сиве волосся, засмагле, зморшкувате обличчя. Викапаний тобі Ерік Бю[31], подумав Харрі. До того ж тримався він у цій ситуації зовсім спокійно, що дивувало Харрі ще більше.
— Чому ви повернулися? І як вам удалося пройти непоміченим повз мого колегу?
Сивий норвежець хижо посміхнувся, і в нерівному світлі свічки блиснув золотий зуб.
— Машина, на якій ви приїхали, різко виділяється на тлі інших, більш звичних у цьому районі: адже тут трапляються лише туктуки, таксі та старі бляшанки. Я розглядів у машині двох чоловіків, впала в око їхня постава. Тоді я зайшов за ріг і сів у кав’ярні, звідки мені було видно вас обох. Потім у салоні увімкнулося світло, і ви обоє вийшли. Я подумав, що один з вас точно залишиться вартувати в машині, поки інший не повернеться. Тоді я вийшов з кав’ярні, взяв таксі й в’їхав прямо в гараж, а відтіля піднявся ліфтом у свою квартиру. Спритно вам удався фокус із коротким замиканням…
— Тільки от звичайні люди не звертають уваги на припарковані на вулиці машини. Якщо, звісно, вони цього не навчені або не чекають засідки.
— Гаразд. Тоньє Віг навряд чи вдасться одержати «Оскар».
— Так чим же ви тут насправді займаєтеся?
Льокен показав на фотографії й фотоапаратуру, розкидану по підлозі.
— Ви заробляєте собі на життя… от цим? — запитав Харрі.
— Саме цим.
Харрі відчув, як пульс у нього прискорився.
— А вам відомо, скільки років вам доведеться відсидіти в цій країні за подібні речі? Думаю, я зможу влаштувати вам в’язницю років на десять.
Льокен у відповідь коротко, сухо засміявся.
— Ви що, тримаєте мене за дурня, інспекторе? У вас не було б потреби вдиратися в мій будинок, якби у вас на руках був ордер на обшук. А якби мене можна було заарештувати за те, що знайдено в мене у квартирі, то ви з вашим колегою однаково не зуміли б цього зробити. Жоден суддя не визнав би доказів, отриманих таким способом: це не просто не за правилами, це справжнє беззаконня. І, можливо, вам самому доведеться тут затриматися, Холе.
Харрі саданув його пістолетом. Ніби кран відкрився: з носа Льокена заюшила кров.
Але Льокен не поворухнувся, тільки дивився, як кров тече на кольорову сорочку й білі штани.
— Натуральний тайський шовк, — вимовив нарешті він. — І коштує недешево.
Від удару він трохи охолонув, зате Харрі відчував, як у душі закипає злість.
— Нічого, знайдеш гроші, проклятий педераст. Адже тобі добре платять за це лайно. — І Харрі піддав ногою фотографії, що валялися на підлозі.
— Не знаю, — відповів Льокен, притуливши білу хустку до розбитого носа. — Я отримую від норвезької держави зарплату відповідно до тарифної сітки. Плюс дещо за роботу за кордоном.
— Про що це ти?
У відповідь знову блиснув золотий зуб. Харрі раптом помітив, що стискає пістолет з такою силою, що ломить руку. Добре, що він вийняв з нього магазин.
— Ви не знаєте деяких речей, Холе. Напевно, вам варто було б довідатися про них раніше, але ваш начальник вирішив, що це не обов’язково, якщо тільки вони не мають відношення до розслідування вбивства. Але коли вже мене викрито, то вас можна проінформувати й про інше. Голова поліції й Даґфінн Торхус повідомили мені про фотографії, знайдені вами в кейсі Мольнеса, і ви, звичайно, уже зрозуміли, що це були мої знімки. Те, що ви бачите в моїй квартирі, — це ланка розслідування справи про педофілію, що з багатьох причин поки засекречена. Я півроку стежив за цим чоловіком. Фотографії є доказом його злочину.
Харрі й без роздумів було ясно: Льокен говорить правду. Усе встало на свої місця, немов у глибині душі він знав про це із самого початку. Ореол таємничості навколо роботи Льокена, фотоапаратури, нічний бінокль, дивні поїздки у В’єтнам і Лаос — усе саме так і є. А закривавлена людина напроти нього більше вже не здавалася ворогом, це був колега, союзник, якому він ледве не зламав ніс.