І він помахав руками, зображуючи крила.
— Такі, як ми, заробляють гроші хай там що, поки тривають торги й люди продають і купують. Як кажуть, «Showtime is good time»[21], а зараз шоу триває цілодобово.
— Ви, виходить, круп’є в цій грі?
— Саме так, добре сказано, треба б запам’ятати. А інші ідіоти — просто гравці.
— Ідіоти?
— Звичайно.
— А я гадав, що ці трейдери досить спритні типи.
— Спритні-то вони спритні, але все одно круглі ідіоти. Вічний парадокс полягає в тому, що чим вони спритніші, тим більше метушаться на валютному ринку. Але ж вони краще за інших повинні розуміти, що постійно вигравати в рулетку неможливо. Нехай я не набагато розумніший за них, але я, принаймні, розумію такі речі.
— Виходить, ви, Брекке, ніколи самі не сідаєте за рулетку?
— Буває, я роблю ставки.
— А це не перетворює вас на одного з ідіотів?
Брекке простягнув Харрі коробку із сигарами, але той відмовився.
— Розумно. Смак у них огидний. Я курю їх тільки тому, що так треба. Тому що в мене є гроші.
Похитавши головою, він взяв сигару.
— Ви бачили фільм «Казино», інспекторе? Із Робертом Де Ніро й Шерон Стоун?
Харрі кивнув.
— Тоді ви пам’ятаєте сцену, де Джо Пеші розповідає про хлопця, котрий єдиний з усіх постійно заробляє собі гроші грою? Насправді він не грав, а робив ставки. На перегонах, на баскетбольних матчах й іншому. Це не те ж саме, що рулетка.
Брекке посунув скляний стілець до Харрі й сам теж усівся.
— Будь-яка гра — це везіння, а тоталізатор — ні. Тоталізатор заснований на двох речах: психології й інформації. Виграє найхитріший. Візьмемо хоча б того хлопця з «Казино». Він тільки й робить, що збирає інформацію: про родовід коней, про те, як пройшло тренування минулого тижня, що за корм їм дають, скільки важив жокей сьогодні вранці, — одним словом, всю інформацію, яку інші не в змозі зібрати, або добути, або перетравити. Потім він підсумовує її й створює картину того, які шанси на успіх у кожного коня й що роблять інші гравці. Якщо в коня високі шанси, він ставить на нього. У такий спосіб він і заробляє свої гроші. А інші їх втрачають.
— Так просто?
Брекке застережно підняв руку й глянув на годинник.
— Я знав, що один японський інвестор із банку «Асахі» повинен був приїхати до Патпонгу вчора ввечері. Зрештою я знайшов його на Четвертій Сой. Діставав від нього інформацію до третьої години ночі, потім віддав йому свою дівку й повернувся додому. На роботі я був сьогодні вже о шостій ранку і скуповував бати. Він незабаром теж прийде на роботу й купить бати на чотири мільярди крон. Але тоді я вже знову стану продавати їх.
— Гроші, схоже, величезні, але методи, боюся, майже незаконні.
— Майже, Харрі. Саме майже.
Брекке ожив, голос його зазвучав гордо, немов це хлопчисько хвастається новою іграшкою.
— Про мораль тут не йдеться. Хочеш бути нападником — не бійся офсайду. Правила існують тільки для того, щоб їх порушувати.
— І виграє той, хто порушує правила довше за всіх?
— Коли Марадона забив м'яч рукою у ворота англійцям, уболівальники сприйняли це як частину гри, не помітив суддя — і прекрасно. — Брекке підняв палець. — Проте не можна забувати, що йдеться лише про шанси. Іноді ти програєш, але коли ймовірності на твою користь, то зможеш заробляти цим ще дуже й дуже довго. — І він із відразою загасив сигару. — Сьогодні цей японець визначає мої подальші дії, але знаєте, що найкраще? Коли ви самі можете диктувати правила гри. Скажімо, пустити чутки прямо перед тим, як у СІЛА будуть оголошені темпи інфляції, про те, що Грінспен[22] на приватному обіді згадав про підвищення процентних ставок. Або спантеличити своїх супротивників. Саме так ви дістаєте найбільший прибуток. Це набагато краще за секс! — Брекке засміявся й захоплено тупнув ногою. — Валютний ринок — це мати всіх інших ринків, Харрі. Це «Формула-1». Настільки ж п’янкий і небезпечний для життя. Знаю, у мене перекручений погляд на речі, але я з тих, хто любить тримати все під контролем і знати, що коли й розіб’єшся на смерть, то тільки з власної вини.
Харрі озирнувся. Божевільний професор у скляній кімнаті.
— А якщо вас зупинять за перевищення швидкості?
— Допоки я заробляю гроші й не висовуюся, усі задоволені. До того ж у мене найвищі доходи в компанії. Бачите цей офіс? Раніше тут сидів директор «Барклай Таїланд». І ви, напевно, запитаєте, чому ж тепер тут сиджу я, якийсь там брокер? А сиджу я тут тому, що в брокерській компанії має значення тільки одне — скільки грошей ти заробляєш. Усе інше — декорація. Навіть керівники: адже вони залежать від нас, своїми операціями на ринку ми зберігаємо їм роботу й зарплату. Мій начальник переїхав зараз у затишний кабінет поверхом нижче, оскільки я пригрозив йому, що піду працювати до конкурента й усіх клієнтів із собою прихоплю, якщо він не підпише зі мною більш вигідний договір. І не надасть мені цей офіс.
Він розстебнув жилет і зняв його, повісивши на один зі скляних стільців.
— Годі про мене. Чим можу вам допомогти, Харрі?
— Я все думаю, про що це ви з послом розмовляли по телефону в день убивства.
— Він подзвонив мені, щоб підтвердити нашу зустріч. І я підтвердив.
— А що потім?
— Він приїхав сюди о четвертій годині дня, як ми й домовилися. Може, хвилин на п’ять затримався. Шена із приймальні може сказати точніше, він спершу записався в неї.
— Про що ж ви розмовляли?
— Про гроші. Він хотів розмістити певну суму. — Жоден м’яз не ворухнувся на його обличчі: було неясно, бреше він чи ні. — Ми просиділи тут до п’ятої. Потім я провів його в паркінг, де він залишив свою машину.
— Вона стояла на гостьовому місці, там же, де тепер стоїть наша?
— Якщо ви про гостьове місце, то так. Саме там.
— Тоді ви бачили його востаннє?
— Саме так.
— Спасибі.
— Нема за що. І варто було їхати в таку далечінь за подібною дрібницею.
— Як я вже казав, це лише звичайне в таких випадках дізнання.
— Ну, ясна річ. Адже він помер від інфаркту, чи не так? — І Єнс Брекке посміхнувся.
— Схоже, що так, — відповів йому Харрі.
— Я друг родини, — продовжував Брекке. — Усі мовчать, але я вмію розуміти знаки. Вони говорять самі за себе.
Коли Харрі піднявся зі стільця, двері ліфта розчинилися, і звідти з’явилася секретарка, тримаючи в руках тацю зі склянками й двома пляшками.
— Трохи води перед виходом, Харрі? Мені надсилають її літаком раз на місяць. — Він наповнив склянки норвезькою мінеральною водою «Фарріс» із Ларвіка. — До речі, Харрі, час телефонної розмови, який ви називали вчора, помилковий.
Він відкрив двері шафи в стіні, й Харрі побачив щось схоже на панель банкомата. Брекке набрав якісь цифри.
— Час був тринадцять тринадцять, а не тринадцять п’ятнадцять. Можливо, це не має значення, але я подумав, що вам варто знати точний час дзвінка.
— Час повідомила нам телефонна компанія. Чому ви вирішили, що саме ви знаєте точний час?
— Тому що точний час — у мене, — і білосніжні зуби знову блиснули в усмішці. — Цей апарат фіксує всі мої телефонні переговори. Він коштує півмільйона крон, і годинник у ньому супутниковий. Повірте мені, точніше не буває.
Харрі підняв брови.
— Невже комусь іще могло спасти на думку викласти півмільйона за магнітофон?
— Таких набагато більше, ніж ви думаєте. Наприклад, більшість брокерів. Коли обговорюєш по телефону, продавати чи купувати на ринку валюту, то якась сума в півмільйона — це дріб’язок, який можна випустити з уваги. А магнітофон автоматично фіксує тайм-код на цій спеціальній стрічці. — І він указав на плівку, що нагадувала звичайну відеокасету. — Тайм-кодом неможливо маніпулювати, не можна змінити запис, не порушивши його. Єдине, що можна зробити, так це сховати запис, але тоді інші виявлять, що запис розмови за певний період часу відсутній. Така ретельність необхідна для того, щоб плівки із записами могли, коли б трапилося щось, бути доказом у суді.
22
Грінспен Алан — американський економіст, голова Федеральної резервної системи США (1987–2006).