Він втупився очима в підлогу.
Чорна запечена кров віночком оточувала те місце, де лежала його голова. Це все. Він вистрілив собі в рот. Харрі побачив, що поліцейські позначили крейдою на бамбуковій стіні місце, куди ввійшла куля. Він подумки уявив собі, як Кліпра падав на підлогу, повернувши голову в бік дівчини і прикинувши, де вона стоїть, перш ніж спустити курок.
Харрі зайшов з іншого боку стіни й знайшов там дірку від кулі. Подивився в неї й побачив картину на протилежній стіні. Натюрморт. Дивно, насправді, він мав побачити крейдовий контур тіла Кліпри на підлозі. Він продовжив огляд у дворі, де вони напередодні ховалися у високій траві. Голосно тупочучи, щоб розполохати всяких повзучих гадів, підійшов до будиночка духів. Усередині сидів мініатюрний усміхнений Будда, виставивши вперед круглий животик, поруч стояла вазочка із зів’ялими квітами й лежали чотири сигарети з фільтром, а також кілька свічкових недогарків. Білий відкол на задньому краї статуетки показував, куди ввійшла куля. Харрі дістав свій швейцарський ніж і виколупав деформований шматочок свинцю. Потім озирнувся на будинок. Траєкторія майже горизонтальна. Кліпра, зрозуміло, стояв, коли стріляв у себе. Чому ж вирішили, що він лежав?
Харрі повернувся в будинок. Щось не збігалося. Усе виглядало так чисто й акуратно. Він відкрив холодильник. Порожньо, ніяких продуктів для двох. Коли він заглянув у стінну шафу, відтіля вивалився пилосмок і боляче вдарив по великому пальцю ноги. Харрі вилаявся й заштовхав пилосмок назад, але той знову викотився прямо на нього, перш ніж він устиг закрити двері. Тоді Харрі заглянув усередину шафи й виявив там гак, на якому мав висіти пилосмок.
Система, подумав він. Тут у всьому система й порядок. А хтось діяв тут безладно.
Відсунувши убік пивні пляшки, він відкрив морозильник. Там лежало блідо-рожеве м’ясо. Без будь-якого пакета, великими шматками, подекуди навіть скупчилася кров, що підтекла. Він узяв один шматок й уважно вивчав його, проклинаючи свою кошмарну фантазію. М’ясо виглядало як звичайна тобі свинина.
Він обернувся, почувши за спиною якісь звуки. У дверях з’явилася фігура. Льокен.
— Дідько, ну й налякав же ти мене, Харрі. Я був упевнений, що тут нікого немає. Що ти тут робиш?
— Та так, нічого. Оглядаю. А ти?
— Хотів перевірити, чи немає тут яких-небудь паперів, які ми можемо залучити до справи про педофілію.
— А навіщо? Справа закрита, коли вже ця людина мертва.
Льокен знизав плечима.
— Нам потрібні вагомі докази того, що ми діяли правильно, оскільки тепер наше розслідування стане всім відоме.
Харрі придивився до Льокена уважніше. Здається, він напружений?
— Господи, та у тебе ж є фотографії! Що може бути краще за ці докази?
Льокен усміхнувся, але не так широко, як звичайно: золотий зуб у нього в роті не блиснув.
— Напевно, ти правий, Харрі. Я просто старий боягуз, що хоче стовідсоткової надійності. Ти що-небудь знайшов?
— Тільки це, — сказав Харрі й показав йому свинцеву кулю.
— Гм, — вимовив Льокен, уважно вивчаючи її. — Де ти її взяв?
— У будиночку духів, у дворі. І тепер кінці з кінцями не сходяться.
— Чому?
— Це означає, що Кліпра повинен був вистрілити в себе стоячи.
— І що ж?
— Тоді його кров залила б усю кухонну підлогу. Але кров ми знайшли тільки навколо його голови, там, де він лежав. І навіть там її зовсім небагато.
Льокен затис кулю між кінчиками пальців.
— Ти що, не знаєш про вакуумний ефект при пострілі в рот?
— А що це?
— Коли жертва видихає повітря з легенів і бере в рот дуло пістолета, може виникнути вакуум, а в результаті кров, замість того щоб витікати з рани, стікає в рот. Відтіля вона тече в шлунок, залишаючи такі от загадки.
Харрі скептично подивився на Льокена:
— Ніколи не чув!
— Дивно, що людина у свої тридцять із гаком не знає всього на світі! — усміхнувся Льокен.
Подзвонила Тоньє Віг і розповіла, що всі великі норвезькі газети обривають телефони посольства, а найбільш кровожерливі з них уже заявили, що відправляють своїх кореспондентів у Бангкок. Норвезьких газетярів у першу чергу хвилювала загибель дочки щойно померлого посла. Ім’я Уве Кліпри, незважаючи на його становище в Бангкоку, норвежцям мало що говорило. Зрозуміло, «Капітал» кілька років тому публікував інтерв’ю з ним, але відтоді ні Пер Столе Льоннінг, ні Анне Грусволл не запрошували його в студію, тож далеко не всі знали, хто це такий.
«Дочка посла» й «невідомий норвезький магнат» описувалися в газетах як жертви, яких застрелили зломщики або бандити.
Таїландські газети, навпаки, публікували на перших шпальтах фотографії Кліпри. Журналіст із «Бангкок пост», крім того, взяв під сумнів версію поліції про крадіжку зі зломом. Він написав, що, ймовірно, Руну Мольнес убив Кліпра, а потім покінчив із собою. У газеті робили всілякі прогнози й про те, як вплине ця справа на проект BERTS. Що досить вразило Харрі.
Разом із тим преса обох країн скаржилася, що таїландська поліція повідомила їм украй убогу інформацію.
Харрі підрулив до воріт будинку Кліпри й посигналив. Йому все більше подобалася його машина, «тойота-джип». Вийшов охоронець, і Харрі опустив скло:
— Я з поліції, я вам уже дзвонив.
Охоронець пильно оглянув його — служба зобов’язує! — і відчинив ворота.
— А вхідні двері не відчините? — запитав Харрі.
Охоронець підхопився на підніжку, і Харрі відчув на собі його погляд. Машину він поставив у гаражі. Охоронець брязкав ключами.
— Головний вхід з іншого боку, — сказав він, і Харрі ледь не прохопився, що сам знає. Вставивши ключ у замок, охоронець раптом повернувся до Харрі й запитав: — Я не бачив вас раніше, сел?
Харрі усміхнувся. Як він довідався? Запах лосьйону після гоління? Або мила? Кажуть же, що запах запам’ятовується краще від інших почуттєвих вражень.
— Навряд чи.
Охоронець усміхнувся у відповідь:
— Даруйте, сел. Напевно, переплутав. Я погано відрізняю фарангів.
Харрі закотив очі, але раптом йому стало зрозуміло:
— Чекайте, а ви не пам’ятаєте синю посольську машину, що приїжджала сюди якраз перед від’їздом Кліпри?
— Машину я пам’ятаю добре. У ній теж був фаранг, — кивнув охоронець.
— Як він виглядав?
— Я ж кажу… — засміявся охоронець.
— У що він був одягнений?
Той похитав головою.
— У костюм?
— Думаю, що так.
— У жовтий костюм? Жовтий, як курча?
Охоронець наморщив лоб:
— Як курча? А що, бувають такі костюми?
— Зрідка зустрічаються, — знизав плечима Харрі.
Він стояв у коридорі, де вони з Льокеном уже бували, і дивився на маленьку круглу дірку в стіні. Ніби хтось намагався повісити тут картину, але так і не зумів. А може, тут було щось інше.
Він піднявся в кабінет, переглянув папери, ввімкнув комп’ютер, просто так. Вискочив запит пароля. Харрі спробував набрати «МАН Ю». Incorrect Невірно.
Чемна мова, ця англійська.
«OLD TRAFFORD». Знову невірно.
Остання спроба — і йому автоматично відмовлять у доступі. Харрі обвів поглядом кімнату, немов шукаючи підказки. Який пароль він би сам використав? Ну звісно. Найпоширеніший пароль у Норвегії. І він акуратно набрав слово «PASSWORD»[37], а потім нажав Enter.
Комп’ютер завантажувався. Потім монітор згас, і на ньому з’явилося чорно-біле й уже не надто чемне повідомлення про те, що доступ йому заборонений.
— Трясця!
Харрі спробував запустити знову комп’ютер, але екран монітора залишався порожнім.
Тоді Харрі порився в паперах і знайшов недавно складений список акціонерів «Пхуріделла». Три відсотки акцій належать новому акціонерові «Еллем Лімітед». Еллем. У голові в Харрі майнула божевільна думка, але він негайно ж відкинув її.
На самому дні шухляди він відшукав керівництво до телефонного автовідповідача. Глянувши на годинник, він важко зітхнув. Настав час починати читати. Через півгодини він уже був готовий прослухати плівку. Голос Кліпри говорив в основному тайською, але Харрі кілька разів упізнав слово «Пхуріделл». Через три години всі плівки були прослухані. Розмови з послом у день убивства не було ніде. У день убивства бесід по телефону взагалі не було. Харрі засунув одну із плівок у кишеню, вимкнув автовідповідач і, виходячи з кабінету, не втримався й штовхнув комп’ютер.