Відтоді, коли могутній можновладний горила Болгані жорстоко пошматував його і коли Тарзан пробив його дике серце ножем, юнакові не доводилося витримувати такого страшного двобою.
Цього разу ніж Тарзана лише почасти рятував його від блискучих ікол Теркоза; незначна перевага тваринної сили мавпи над людиною майже повністю врівноважувалась дивовижною спритністю та гнучкістю останньої.
Та якщо підсумувати шанси, то деяка перевага була на боці антропоїда, і якби його супротивник не мав однієї особливої риси, яка вплинула на результат сутички, молодий Грейсток загинув би, як і жив досі — незнаним диким звіром Екваторіальної Африки. Але він володів тим, що безмежно підносило його над лісовими одноплемінниками, — тією маленькою іскрою, яка освітлює основну різницю між людиною і твариною, — розумом! І це врятувало його від смерті під хижими іклами та залізними м’язами Теркоза.
Минуло заледве кілька секунд від початку сутички, а вони вже качалися по землі, колошматячи, шматуючи і кусаючи одне одного: два величезні дикі звірі, що билися на смерть.
Теркоз мав з десяток ножових поранень на голові та грудях, скалічений Тарзан обливався кров’ю, надірваний шмат шкіри з волоссям із його черепа звисав, закриваючи одне око.
Але юному англійцеві в гой час вдавалося відводити від своєї шиї страшні ікла, і тепер, коли вони кілька миттєвостей билися дещо слабкіше, відсапуючись, Тарзан склав блискавичний план. Він вигнеться довкола Теркоза і, вчепившись нігтями й зубами йому в спину, буде бити ножем доти, доки Теркоз перестане існувати!
Цей маневр йому вдався легше, аніж він сподівався: дурний звір, не розуміючи намірів Тарзана, не намагався перешкодити йому сягнути мети. Але коли, нарешті, він утямив, що його супротивник учепився в нього там, де він не міг дістати його ані зубами, ані кулаками, Теркоз так стрімко кинувся додолу, що Тарзанові лишилося тільки відчайдушно чіплятися за вертке й неймовірно рухливе тіло, що безупинно стрибало. І перш ніж він устиг завдати хоча б одного удару, сильний поштовх вибив ножа з його руки, і Тарзан залишився без захисту.
У наступні кілька хвилин Тарзан багато разів змінював положення рук, доки врешті несамохіть одна з таких швидких змін дала йому змогу зробити новий захват правою рукою, від якого, як він швидко зрозумів, супротивник не зуміє звільнитися.
Він пропустив руку із-за спини під рукою Теркоза так, що передпліччя й долоня лягли ззаду на шию мавпи. Це був “напівнельсон”, сучасний спосіб боротьби, на який випадково наштовхнувся молодий англієць; але вищий розум підказав йому цінність того, що він винайшов. Від цього способу залежало його життя.
Він досяг такого самого положення для лівої руки, і через кілька хвилин бичача шия Теркоза затріщала під цілим “нельсоном”.
Теркоз більше не звивався. Обоє лежали спокійно на землі — Тарзан на спині Теркоза. Кругла голова мавпи повільно пригиналася дедалі ближче до грудей.
Тарзан знав, чим це закінчиться. Через мить шия зламається. І тут, на щастя Теркоза, в Тарзанові заговорила та сама здатність, яка допомогла йому подолати мавпу — вміння розмірковувати.
“Якщо я його вб’ю, — думав Тарзан, — яка мені від цього буде користь? Адже це означає позбавити плем’я сильного бійця! І якщо Теркоз буде мертвий — він нічого не буде знати про мою перевагу, а живий він завжди правитиме за приклад іншим мавпам”.
— Ка-года? — просичав Тарзан на вухо Теркозові У вільному перекладі з мови мавп це означає: “Здаєшся?”
Відповіді не було, і Тарзан трішки наліг, що викликало у звіра жалібний зойк страждання.
— Ка-года? — повторив Тарзан.
— Ка-года! — проревів Теркоз.
— Слухай, — сказав Тарзан, припинивши тиск, але не звільняючи його. — Я, Тарзан, цар мавп, могутній мисливець, могутній боєць! У всіх джунглях нема нікого, хто був би дужчий за мене! Ти мені сказав “ка-года”. Усе плем’я чуло! Не сперечайся більше ані зі своїм царем, ані зі своїми одноплемінниками, тому що наступного разу я тебе вб’ю. Зрозумів?
— Хух, — ствердив Теркоз.
— Ти задоволений?
— Хух, — сказала мавпа.
Тарзан відпустив його, і кількома хвилинами пізніше кожен знову зайнявся своєю справою, начебто ніщо не порушувало первісного спокою лісових пасовиськ.
Але в свідомості мавп глибоко вкорінилося переконання, що Тарзан — славетний боєць і дивна істота. Дивна тому, що мав у своїх руках життя ворога — і відпустив його, не завдавши йому шкоди!