— Ми підемо разом! — відказала Меріем. — Ходімо!
І вона повела його назад до намету, де востаннє бачила Корака. Їм часто доводилося припадати до землі, ховатися в тінях шатер і хатин, бо довкола гасали люди й усе селище збудилося. До намету Алі бен Кадіна повертатись довелося значно довше, ніж було бігти від нього до загорожі. Вони обережно підкралися до діри, прорізаної ножем Корака в задній стінці. Меріем зазирнула всередину — в задній, відгородженій частині нікого не було. Вона пролізла в шатро, Бейнс — за нею, потім вони тихо розсу: нули запону, що поділяла на дві частини шатро. Меріем зазирнула й туди — також порожньо. Підійшла до входу в шатро, зазирнула. Зляканий вигук зірвався з її вуст. Бейнс визирнув з-за неї і також скрикнув, але від гніву. За сотню метрів від них до стовпа був прив’язаний Корак — вогнище вже палало під йим. Англієць відштовхнув Меріем і кинувся до страдника. Він не замислювався, чи дасть собі раду з такою кількістю чорношкірих. І арабів. Саме в ту мить Тантор розвалив загорожу й пішов у наступ. Юрба так чкурнула від розлюченого звіра, що навіть захопила з собою Бейнса. За хвилину все скінчилося, слон зник із своєю здобиччю, але гармидер у селищі тривав. Чоловіки, жінки й діти, не тямлячи себе, шукали, де б сховатися. Гавкотом заходилися собаки, іржали коні, ревли верблюди і осли, налякані голосом слона, і рвалися з припон. Понад десяток тварин порвали пута і шалено гасали селищем. Бейнсові раптово спало на думку, як урятуватися. Він озирнувся в пошуках Меріем, але та вже була поруч.
— Коні! — вигукнув він. — Треба двох спіймати!
Меріем, захоплена цією ідеєю, повела його в далекий кінець селища, до конов’язі.
— Відв’яжіть двох, — сказала вона, — проведіть за хатини, де темніше. Я знаю, де зберігаються сідла. Я принесу їх та зброю.
І перш ніж він устиг зупинити її, дгвчина зникла.
Бейнс швидко відв’язав двійко схарапуджених коней і повів їх туди, куди радила Меріем. Хвилини чекання здавались годинами. Нарешті дівчина принесла двоє сідел. Вони швидко осідлали коней. При світлі лиховісного вогнища було видно, що араби й чорношкірі потроху вертаються до тями. Чоловіки ловили коней, і двоє чи троє вже вели спійманих туди, де Меріем і Бейнс саме поквапливо сідлали своїх.
Дівчина перша скочила в сідло.
— Швидше! — прошепотіла вона. — Треба тікати. Ну бо туди, де Тантор проламав загорожу. — І коли побачила, що Бейнс уже сідає в сідло, відпустила вуздечку.
Збуджена тварина рвонулася вперед. Меріем обрала найкоротший шлях — навпростець через селище. Бейнс на повній швидкості мчав назирці. Їхня втеча була така раптова й несподівана, що вони вже промчали половину відстані, доки ошелешені мешканці селища втямили, що відбувається. Араби врешті впізнали їх, зчинили галас і схопилися за гвинтівки. Потім пролунав залп, але під тріскотіння мушкетів Меріем з Бейнсом пролетіли верхи крізь пролом у загорожі й погнали добре втоптаною дорогою на північ.
А що ж Корак?
Тантор заніс його глибоко в джунглі і ніс, аж доки далеко позаду завмерли звуки, що долинали з селища. Аж тоді він поставив свою коштовну ношу на землю: Корак спробував розв’язатися, але навіть його сили. бракувало, щоб розірвати численні міцні мотузки. Так він лежав, спочиваючи, знову й знову намагаючись звільнитись, а тим часом слон вартував його, і жоден лісовий звір не наважувався наблизитись, щоб не наразитися на неминучу смерть.
Світало, а Корак залишався зв’язаний. Він починав думати, що доведеться тут померти від голоду й спраги, бо Тантор, звичайно, розв’язати його не зможе.
Тим часом Бейнс і Меріем цілу ніч мчали на північ понад річкою. Дівчина запевняла Бейнса, що Корак буде з Тантором в цілковитій безпеці. Їй і на думку не спало, що мавполюд не зможе розірвати пута. Бейнс дістав кульове поранення від арабів, і дівчина наполягала, щоб вони їхали до будинку Бвани, де ним належно заопікуються.
— А потім, — сказала вона, — я з Бваною вирушу на пошуки Корака, він знайдеться і житиме з нами.
Вони гналися всю ніч і на світанку зустріли загін, який швидко посувався на південь. То був Бвана і його чорношкірі воїни. Уздрівши Бейнса, англієць грізно насупився, але терпляче вислухав розповідь Меріем, тамуючи гнів у грудях. Коли вона скінчила мову, він, здавалося, забув про Бейнса. Його думки захопило щось зовсім інше.
— Ти кажеш, що знайшла Корака? — спитав він. — І ти його бачила?
— Так, — відповіла Меріем, — так само виразно, як тебе. І прошу тебе, Бвано, допоможи мені знову його знайти.