— Кораку! — закричала Меріем згори.
Слон ураз зупинився, поклав-свою ношу на землю, і, гнівно сурмлячи, налагодився захищати свого товариша. Мавполюд упізнав голос дівчини і відчув, як йому щось відступило до горла.
— Меріем! — відгукнувся він.
Щаслива, дівчина плигнула на землю і швидко побігла до Корака, але Тантор нахилив голову і знову застережливо засурмив.
— Тікай! Тікай! — закричав Корак. — Він уб’є тебе!
Меріем спинилася.
— Танторе! — гукнула вона величезній тварині. — Ти пам’ятаєш мене? Я маленька Меріем. Я каталася в тебе на спині!
Але слон усе сурмив і люто похитував іклами. Корак спробував угамувати його. Та даремно він наказував слонові відступитися, тому, що дівчина повинна підійти і звільнити його. Тантор не відступався. Будь-яка людська істота, крім Корака, була зараз його ворогом. Він був переконаний, що дівчина прийшла занапастити його друга, й не відходив. Годину хлопець і дівчина намагалися якимось чином піддурити пильну тварину, та намарне. Тантор не мав наміру підпускати будь-кого до Корака.
В голові у Корака виник план дій.
— Удай, ніби ти йдеш собі, — гукнув він дівчині. — Іди за вітром так, щоб Тантор загубив твій запах, а потім знов рушай сюди. За той час я під якимось приводом спробую його кудись відпровадити. Коли він піде ти прийдеш і перетнеш мотузи. Маєш ножа?
— Так! — відповіла дівчина. — Вже йду, можливо, нам пощастить його піддурити, але занадто не сподіваймось, — Тантор дуже кмітливий.
Корак усміхнувся, бо дівчина казала правду. Вона зникла в лісовій гущавині. Слон нашорошив вуха й підняв хобот, намагаючись вловити її запах. Корак йому наказав знов підняти себе і йти далі. Слон хвилину повагався, а потім послухався. Тієї ж таки миті Корак почув удалині мавпячий поклик.
«Акут! — подумав він. — Оце до речі! Тантор добре знає Акута. Йому він дозволить підійти».
Корак щосили закричав у відповідь, але звелів Танторові верстати далі шлях крізь джунглі. Одне другому не завадить. Вони вийшли на галявину, і Корак відчув запах води. Гарне місце і добрий привід для здійснення плану він наказав Танторові опустити його додолу, піти і принести в хоботі води. Величезна тварина поклала його посеред галявини, сторожко прислухаючись і принюхуючись, намагаючись не пропустити чогось такого, що свідчило б про можливу небезпеку. Нічого підозрілого не завваживши, він пішов до маленького струмочка метрів за двісті-триста звідти. Мавполюд стримав усмішку, тішачись, що так вдало піддурив приятеля. Але він недооцінив Танторові розумові здібності. Тварина справді перетнула галявину і зникла в гущавині на шляху до струмка; та щойно за слоном зійшлося густе листя, як він розвернувся і, обережно ступаючи, підійшов до самого краю галявини, звідки було все видно. Тантор був істотою недовірливою. Він остерігався, що Тармангані, котра хотіла напасти на Корака, знову повернеться. Слон хотів якусь хвилину постояти і переконатися, що все гаразд, а потім уже піти по воду. Ага! Все сталося так, як він і передбачав! Ось вона зіскочила з дерева й швидко побігла галявиною до мавполюда. Тантор чекав. Він хотів підпустити її чим-ближче до Корака, перш ніж вибігти, — щоб вона не мала жодної нагоди втекти. Маленькі очиці налилися люттю. Хвіст швидко заметляв. Йому дуже кортіло голосно засурмити від люті. Меріем нахилилася над Кораком. Тантор побачив у неї в руці довгого ножа. З голосним бойовим покликом слон вихопився з джунглів і кинувся на беззахисну дівчину…
27
Корак намагався щось скомандувати своєму величезному захиснику, якось зупинити його, але все намарне. Меріем чимдуж тікала до ближчих дерев, але Тантор, незважаючи на свою вагу, мчав за нею зі швидкістю кур’єрського поїзда.
З місця, де лежав Корак, було добре видно, як розігруєтеся страхітлива трагедія. його обливав холодний піт. Серце завмерло, Меріем, звичайно, встигне перша добігти до узлісся, але Тантор легко стягне її з нижніх гілок хоботом і роздавить ногою або простромить іклами. Корак виразно уявив, як усе це відбудеться. Тантор наздоганяє її, пробиває маленьке беззахисне тіло могутніми іклами, і вона під важкими слонячими ногами перетворюється в страхітливе місиво… Слон уже майже наздогнав дівчину. Корак хотів заплющити очі, але не міг. У горлянці пересохло. Ніколи ще за все своє лісове буття він не відчував такого страху, — власне, він ніколи й не знав, що таке страх. Ще десяток кроків, і слон її схопить. Але що це? Коракові очі ледь не вилізли з очниць. Із дерева, до якого бігла Меріем, зістрибнула дивовижна істота й стала поміж дівчиною та слоном. Це був напівголий білий велетень. Через плече його був перекинутий аркан, на поясі висів мисливський ніж. Жодної іншої зброї в нього не було. Голіруч він стояв перед розлюченим до нестями Тантором. Короткий наказ зірвався з вуст незнайомця — величезна тварина стала, мов остовпіла — і Меріем щасливо вихопилася на дерево. Корак полегшено зітхнув, хоч і нетямився від подиву. Він уважно вдивлявся в обличчя рятівника Меріем і поволі, дедалі більше дивуючись, починав усвідомлювати, в чому справа.