Тантор, не перестаючи сердито бурчати, стояв просто перед білим велетнем, переступаючи з ноги на ногу. Велетень ступив зовсім близько до слона, під самісінький хобот, і додав кілька лагідних слів. Величезна тварина враз угамувалася. В її очицях згасли вогники люті, і коли незнайомець пішов до Корака, Тантор покірно поплентався слідом.
Меріем здивовано стежила за ними з дерева. Раптом чоловік обернувся до неї, наче раптово згадавши про її присутність.
— Ходи сюди, Меріем, — гукнув він, і дівчина впізнала його.
З радісним вигуком «Бвана!» вона швидко зістрибнула з дерева і побігла до нього. Тантор скосив очі на білого велетня, почув відповідь, заспокоївся і дав дівчині спокій. Вони підійшли до Корака, що дивився широко розплющеними очима, сповненими невимовного щастя і водночас почуття провини.
— Джеку! — вигукнув білий велетень, схиляючись над мавполюдом.
— Батьку! — вихопилося з вуст Убивці. — Дяка Богові, що це ти. Ніхто в джунглях більше не зміг би спинити Тантора.
Чоловік швидко перетнув ножем Коракові пута. Хлопець підвівся і кинувся в батькові обійми. Тарзан обернувся до Меріем.
— Мені здавалося, — суворо сказав він, — що я наказав іти додому.
Корак здивовано дивився на них. Йому дуже хотілося обійняти дівчину, але саме тоді він згадав про іншого — молодого англійця — і про те, що сам він, Корак, — лише дикий незграбниймавполюд.
Меріем благально подивилася Бвані в очі.
— Ти сказав мені, — мовила вона дуже тихо, — що моє місце поруч з людиною, котру я люблю. — І подивилася на Корака поглядом, сповненим дивного світла, яке промінилося лише для однієї людини в світі і якого більше ніхто не міг бачити.
Корак кинувся до неї з розкритими обіймами, але несподівано втіав перед нею на одне коліно, ніжно притиснув її руку до вуст і поцілував, вітаючи королеву своєї лісової країни.
Галас, що його зчинив Тантор, не залишив у джунглях нікого байдужим. Тантор озирнувся, люди за ним, і всі вони побачили, як з-поміж листя визирнула голова і плечі великої мавпи. Якусь мить це створіння дивилося на них, а потім з його грудей вихопився крик радості й захвату, наступної миті звір зістрибнув на землю, а за ним — десяток одноплеміннів. Вони побігли до людей, щасливо вигукуючи мовою людиноподібних мавп:
— Тарзан повернувся! Тарзан, король джунглів!
Це був Акут, що стрибав і радісно беркицявся довкола них трьох з таким вереском і гримасами, що будь-хто інший сприйняв би це як вияв неймовірного гніву. Але ці троє знали, що мавпячий король у такий спосіб виказу повагу до славетнішого, ніж він, короля. Почет поводивсі так само, й кожен намагався стрибнути вище за іншоґі і видавати звук, якого досі ще не чули в джунглях.
Корак з глибоким зворушенням поклав руку батьков на плече.
— Є лише один Тарзан, — сказав він, — іншого бути не може.
Через два дні вони виїхали з лісу на рівнину. Віддалік над комином бунгало вився димок. Тарзан з Великих Мавп забрав речі з дерева, на якому він раніше за лишив свій європейський одяг, а оскільки Корак відмо вився з’явитися перед матір’ю через стільки часу напівго лим дикуном, то Меріем залишилася з ним, остерігаючись що він передумав і знову чкурне в джунглі. Батьков довелося їхати до бунгало по коней і одяг самому.
Моя Люба зустріла його біля воріт, погляд її буї сповнений смутку й запитань, оскільки Меріем із ним ні було.
— Де вона? — спитала жінка тремтячим голосом. — Мувірі сказав мені, що вона не послухалася і побігла за тобою в джунглі. Джоне, я не переживу цієї втрати!