Зблідлий телефоніст простягнув руку до трубки. Шредер вихопив пістолет і вистрілив у телефоніста, а есесівцю і тому, що в цивільному, наказав:
— Не рухатися. Інакше я прострелю ваші голови!
До приміщення вбігли партизани. Майор Нікітін, побачивши Шредера, опустив автомат. Білявий «есесівець» запитав німця:
— Все гаразд, гер Шредер?
— Так, — відповів той, — перед вами Клейст, ведучий хімік концерну «Фарбеніндустрі», винахідник газу «білий дракон». Він тримає портфель з документацією. Це теж, — Шредер показав на цивільного, — представник фірми, спеціаліст по отруйних речовинах.
Білявий «есесівець» тут же переклав його слова і додав:
— Станція повністю захоплена партизанами. «Кукушка» готова до відправлення.
У приміщення вокзалу зайшло ще кілька партизан з Леонідом Поухом.
— Цих двох доставити в загін, — наказав Поуху майор, показуючи на Клейста і представника фірми, — і візьміть у них портфель. Там секретні папери.
Шредер подивився на годинника, зняв з апарата телефонну трубку:
— Прошу дати об'єкт номер один. Доповідає «Бремен». Вантаж одержано. Вирушаю на базу. Повний порядок.
Поклавши трубку на апарат, він сказав майору:
— Ваші солдати, як ми домовилися, мають сорок хвилин утримувати залізничний роз'їзд. Ніхто протягом цього часу не повинен дзвонити з цього телефону.
До «кукушки» під'їжджали підводи, на них вантажили балони з отруйним газом, ящики з продовольством. Їздові поспішали, підганяли стривожених коней.
Нікітін з Шредером зайшли в будку «кукушки».
— Солдати знають, як повинні діяти в підземеллі? — запитав Шредер.
— Так, — заспокоїв його Нікітін, — кожен з них знає свої обов'язки.
У будці «кукушки» сидів партизан у рогових окулярах і мундирі німецького залізничника.
Він уважно приглядався до приладів, чекав від майора вказівок.
Нарешті «кукушка» рушила. На роз'їзді лишилися партизани. Вони махали невеличкому, ніби іграшковому, поїзду руками, бажали успіху, щасливого повернення.
— Поїзд, — нагадав Нікітіну Шредер, — подається в підземний склад. За інструкцією балони з «білим драконом» мають бути вивантажені у віддаленому гроті. Не доїжджаючи до нього, знаходиться склад з вибухівкою. Тут і будемо діяти. Чи знають ваші солдати, що їх чекає там, у підземеллі?
— Так, — відповів майор, — на проведення цієї операції йшли лише добровольці.
«Кукушка» минула невеличкий перелісок, і далі колія пролягла по зелених, некошених луках. Висока, густа трава побуріла, осіла від дощів та сонця і нагадувала зелено-рудий килим. Шредер стояв біля віконця і байдуже, якимось невидющим поглядом, позирав на луки. Майор одягнув чорні окуляри, задумливо поглядав на верхів'я далеких, прибережних верб, на блакитне небо, на якому повисли прозорі пір'ясті хмарини.
Поїзд наближався до Татарського острова. Паралельно з вузькоколійкою було прокладено рівну, як струна, бруківку. Зразу за нею починалися луки. «Кукушка» поволі піднімалася на пагорб.
За ним лежали мінні поля, оточені трьома рядами колючого дроту. Ще далі сіріли муровані дроти, стояла мінометна батарея.
Шредер наказав машиністу:
— Тут необхідно дати два протяжних гудки. Інтервал між ними п'ять секунд.
Над лугом двічі прозвучав пискливий голос «кукушки». Перед в'їздом на острів виріс смугастий шлагбаум. Шредер знову наказав машиністу:
— Перед шлагбаумом зупинити поїзд.
«Кукушка» зупинилася. До неї підійшов вартовий есесівець, запитав:
— Пароль?!
Шредер висунувся з віконця:
— Маршал Герінг, — і подав перепустку.
Поволі піднявся важкий смугастий шлагбаум, поїзд рушив далі, наблизився до в'їзду у підземелля. Черговий есесівець знову перевірив перепустку Шредера, натиснув на важіль — і масивні металеві ворота беззвучно розчинилися. За ними роззявив пащеку кам'яний тунель, залитий яскравим, аж білим, електричним світлом. «Кукушка» пірнула в нього.
По обидва боки тунелю чорніли отвори давніх виробок, заповнені ящиками, величезними котушками з кабелем, металевими бочками.
Шлях знову перетнув шлагбаум.
— Зупиніться, — попередив Шредер, — ще одна перевірка документів. Остання. А там далі — склад вибухівки.
До віконця паровоза підійшов кремезний шарфюрер, уважно прочитав перепустку, позіхнув і натис на важіль, пропустив поїзд. Невдовзі «кукушка» в'їхала у круглу кам'яну залу.
За скляною перегородкою, що відгороджувала частину приміщення, виднівся довгий стіл, за яким есесівці грали в карти.
— Приміщення для вартових, — пояснив Шредер. — Охоронці біля складу боєприпасів змінюються через кожні три години. Далі склад продовольства, туди його підвозять не електрокарах. Зараз там близько ста п'ятдесяти тонн продуктів. Дуже багато консервів.
«Кукушка» поволі рухалась по вузеньких сталевих рейках.
Праворуч виднілася простора кам'яна зала, заповнена громіздкими металевими балонами, подібними до тих, що прибули сьогодні на залізничний переїзд Сухиничі. Під стінами вишикувалися величезні дерев'яні ящики. Їх стінки були густо помережані масними чорними написами.
— Склад хімічного обладнання, — інформував приглушено Шредер. — У ящиках устаткування для цеху, що має в похідних умовах виготовляти артилерійські снаряди з токсичними речовинами. Газ «табун», який ми мали сьогодні доставити на острів, мав зберігатися в особливому сховищі. Він знаходиться в кінці підземелля.
Несподівано кам'яний коридор розширився. «Кукушка» в'їхала у просторе, округле приміщення. Колись тут теж були виробки.
Нині вхід до них перекривали важкі сталеві двері, пофарбовані в темно-сизий колір.
На них густою білою фарбою намальовані черепи з перехрещеними кістками і написи великими чорними літерами: «Власність СС».
По вузькому кам'яному пероні ходили з автоматами напоготові чотири есесівці. Вони байдуже поглядали на «кукушку», на її невеличкі, ніби іграшкові, вагони.
— Нарешті склад вибухівки, — неголосно, ніби сам до себе, пояснив Шредер. — Діяти, як домовилися.
По сигналу Нікітіна «кукушка» зупинилася. З тамбурів вагонів миттю зіскочила на перон охорона і швидко обеззброїла вартових есесівців.
Очманілі від несподіванки та розгубленості, фашисти навіть не намагалися чинити опору.
Партизани швидко почали вивантажувати на перон ящики з толом, ставили їх під дверима колишньої виробки, вказаної Шредером.
Він занепокоєно поглянув на годинник.
— Треба поспішати, — сказав Нікітіну. — Через десять хвилин прибуде начальник складу боєприпасів приймати вантаж.
Партизани запрацювали скоріше.
Четверо з них залягли за останнім вагоном, прикрили підхід до складу.
Нарешті розвантаження закінчено. На пероні виросла гора ящиків.
Майор Нікітін віддав наказ:
— Всім, крім мінерів, зайняти місця в поїзді. Спробувати прорватися до переліска. Командир групи прориву — лейтенант Кравцов. Прощайте, товариші!
Партизани, одягнені в есесівські мундири, з автоматами напоготові зайняли свої місця у тамбурах. У підземеллі залягла тиша.
Так же яскраво та спокійно світили величезні електричні лампи, заливаючи кам'яні зали та тунелі білим, сліпучим світлом.
Майор Нікітін міцно потис руку Шредеру, сказав зворушливо:
— Спасибі вам, гер Шредер! І прощайте. Ви підете з групою прориву. Хутчій займайте своє місце біля машиніста.
Шредер заперечливо похитав головою:
— Я залишуся тут! Поїзд повинен залишити підземелля! Поспішайте!
До Нікітіна підбіг білявий партизан з кінцем бікфордового шнура в руках.
— Все готово, товаришу майор! — доповів. — Можна робити фейєрверк. Останній наш фейєрверк!
— Дійте, товаришу Трохимець, — наказав Нікітін і махнув рукою машиністу: — Рушай!
«Кукушка» зашипіла паром, здригнулася і плавно покотилася по вузьких коліях назад, у кам'яний тунель, набираючи все більшої швидкості.
На перончику лишилися майор Нікітін, Шредер, білявий партизан і ще два мінери з групи особливого призначення. Майор поглянув на годинник. У глибині підземелля ще чувся дрібний перестук коліс «кукушки». Кожної хвилини він віддалявся, танув, поки нарешті й зовсім затих. У кам'яному тунелі настала тиша.