ЕЛІНА: О, ні!
ДІАНА: На жаль, так.
РОДІКА: Усі чоловіки однакові!
ДІАНА: Що ви робили б на моєму місці, га? Можливо, слід було крикнути: «Ні, нам не варто розходитись, ти ж скоро помреш, тому залишайся, бо без мене сконаєш самотньо в агонії»? Так, га? Я промовчала...
Румунки схвально кивають. Схвильована Діана тремтить.
ДІАНА: Я навіть набралася сміливості й запропонувала йому залишатися друзями! (Раптом ніби шаліючи.) Друзі! Ніби мені достатньо буде дружби з чоловіком, якого я так пристрасно кохала! (Оговтується.) Кохаю і досі...
Збентежена Діана обертається до румунок.
РОДІКА: А він залишив вас заради іншої?
ДІАНА: Ні.
РОДІКА: А чому?
ДІАНА: Через втому... і звичку...
ЕЛІНА: Це ж тому, що він хворий! Ви маєте знову завоювати його!
ДІАНА (твердо): Ні. Точно не після того, що він мені сказав.
Їм стає зрозуміло, що гордість Діани вражено, тому наполягати немає сенсу.
ДІАНА: І тут мені потрібні ви! Еліно, ваше обличчя неможливо забути, воно не може не викликати бурю емоцій. Коли я побачила вас, то інтуїтивно відчула — хтозна, може я й помилилась, звичайно, — відчула, що Рішар біля вас усією душею впадатиме! Тому я вирішила подарувати вам щастя, відчуття щастя, ілюзію щастя. (Вона підходить до Еліни.) Благаю вас — зустріньтеся з ним, зіграйте комедію зваблення! Якщо це спрацює, ви прикрасите останні миті його життя! Так він не сконає сам, без чарівної жінки поруч. Благаю, Еліно, погоджуйтеся!
ЕЛІНА (вагаючись): Але ж вам відомо, що я...
ДІАНА: Ви будете тією, ким ви є насправді: юною студенткою, яка захоплюється літературою. Чого б це йому запідозрити щось інше? (Ніжно.) Зрештою, йому залишається всього кілька місяців... І брехати треба зі шляхетною метою... То як, ви спробуєте?
ЕЛІНА: Звісно, мадам! Я згодна!
ДІАНА: О, дякую! Дякую дуже!
Міцно обіймає Еліну.
РОДІКА: А я? Мені яку роль ви намітили?
ДІАНА: Я пропоную вам бути матір’ю Еліни!
РОДІКА (ошелешена): Ким?! Матір’ю?!
ДІАНА: Так. Доброю, турботливою матусею, яку непокоїть майбутнє доньки, яка стримуватиме запал Рішара, якщо він надто швидко захоче зайти з Еліною далі. Ви додаватимете респектабельності виставі.
РОДІКА: Респектабельність... Це щось нове!
ЕЛІНА: Родіко, будь ласка, погодься! Хіба це не найліпша з можливих цін?
РОДІКА (розлючено): «Ціна»? Ціна за що? Я жертва, а не злодюжка!
ЕЛІКА (виправляє свої слова): Хіба це не найліпший спосіб вийти з нашої ситуації? Будь ласка, Родіко, ну, будь ласка!
ДІАНА: Дуже вас прошу.
РОДІКА: Добре, я згодна.
ДІАНА: Спасибі. Тоді підсумуємо. Взамін за цю послугу мій секретар щопонеділка видаватиме вам конверт із сумою на витрати. Тим часом я заповнюватиму документи, що дадуть вам змогу потім отримувати допомогу і мати доступ до медичного обслуговування. Коли ми будемо готові — що швидше, то ліпше, — я влаштую зустріч з Рішаром. Вдасться мій задум чи не вдасться — байдуже, — ви залишите своє колишнє життя і отримаєте можливість бути вільними. Ви у виграші за будь-яких умов!
РОДІКА: Гм... Ніби так.
ДІАНА: Я попрошу вас також не приймати нікого, навіть сусідів. Нехай Еліна запишеться до університету, щоби продовжити навчання. Гаразд?
ЕЛІНА: Гаразд.
РОДІКА: Згода.
Діана з кишені виймає конверт і простягає його Еліні.
ДІАНА: Тримайте. Я вжила заходів, щоби захистити вашу сестричку. Це вам лист від неї. Відправлено його з пансіонату на півдні, де вона буде в безпеці, недосяжна для мафії. Ті, хто погрожував вам, її там не знайдуть.
Еліна притискає конверт до грудей.
ЕЛІНА: Господи! Дякую! Я вам така вдячна! Знаєте, у нас усе вийде, я обіцяю — все вийде!
ДІАНА: Хочу в це вірити.
Вона удає сповнену сили жінку, однак її голос ламається під владою почуттів.
ДІАНА: Рішар має зійти в могилу, ні про що не довідавшись! Кляніться мені, що не скажете йому, ні хто ви такі насправді, ні що все влаштувала я! Ніколи! Кляніться!
ЕЛІНА: Клянуся!
РОДІКА: І я клянуся.
Діана простягає їм ключі від квартири.
5. У Діани
Рішар і мадам Поммересидять кожен у фотелі й гортають газети.
Рішар здається знервованим, стурбованим, таке враження, ніби якась думка пече йому мозок і заважає зосередитися. Він раз у раз позирає на годинник.