Юр перевів подих. Серце калатало, як навіжене. Запізнілий жах гарячою хвилею хлюпнув у скроні й застугонів у барабанних перетинках, виливаючись ув одне-єдине запитання: що це було? Відповіді він не знав. Те, що він допіру побачив, не вкладалося в рамки його розуміння. Він опустився на землю й обхопив голову руками. Серце помалу стишувало свій гін. Трохи посидівши, він глибоко відітхнув, а тоді підвівся й утомлено почвалав до хати.
Було вже далеко за полудень, і в передпокої стояла сутінь, бо сонце світило з причілка. Він зазирнув до мисника, потім понишпорив під столом, та так і не знайшов ящика із залізяччям, де мав бути брусок, терпуг і всякий інший струмент. Поникавши в кутках, він зайшов до світлиці й, зіп’явшись на лежанку, зазирнув на піч — баба давно її не топила, й на черіні валявся ріжний мотлох. Коли він одкинув квітчасте запинало, з-за комина потягло крейдою, холодною пилюгою і грушами, котрі хтозна одколи сохли на деку. Юр став на коліна й поцупив до себе побиту шашелями скриню; впершись ліктями у черінь, він підтяг її до краю й перехилив догори дном, — але замість брухту на лежанку з гуркотом вивалилося якесь пожовкле папіряччя, од котрого знялася ціла хмара куряви.
Він завмер. Грубі стоси машинопису, перев’язані шворками; теки з цупкого темного картону; фотокопії малого формату, які можна сховати до кишені; негативи в пластмасових коробках; тексти, переписані од руки в загальних зошитах... Забувши, навіщо він сюди прийшов, Юр опустився на лежанку, а тоді потяг до себе одну теку, другу — й увіччю замигтіли імена, імена, імена...
Валентин Мороз. Репортаж із заповідника імені Берії Абдурахман Авторханов. Технология власти
В’ячеслав Чорновіл. Лихо з розуму
В’ячеслав Чорновіл. Відкритий лист до Івана Дзюби з приводу книжки «Грані кристала»
Александр Солженицын. Бодался теленок с дубом
Александр Солженицын. Жить не по лжи
Василь Стус. Відкритий лист до Івана Дзюби
Український вісник. Екстрений випуск (березень 1972 року)
Хроника текущих событий. Випуски різних років у фотокопіях
Іван Дзюба. Інтернаціоналізм чи русифікація?
Василь Симоненко. Щоденник
Євген Сверстюк. Іван Котляревський сміється (фотокопії) Євген Сверстюк. Собор у риштованні (машинопис)
Пам’яті героя. Листівка про самоспалення на Хрещатику Василя Макухи
Василь Рубан. Помирав уражений проліском сніг. Повість Михайло Брайчевський. Возз’єднання чи приєднання? Абдурахман Авторханов. Сила и бессилие Брежнева Александр Солженицын. Образованщина
Євген Сверстюк. Померла Алла Горська
З приводу процесу Погружальського (без автора)
Кілька думок про свободу слова, права людини й політичні арешти (без автора)
Михайло Осадчий. Більмо. Повість
Й вірші, вірші, вірші... Микола Вінграновський і Василь Симоненко, Михайло Осадчий і Микола Холодний, Ліна Костенко і Володимир Сосюра, Леонід Кисельов і Дмитро Павличко — усе те, що він і досі знав напам’ять, те, що повторював колись як молитву, те, що горіло десь у душі під тягарем прожитих літ, час від часу спливаючи на поверхню свідомости...
ГЛОСАРІЙ
... перейшов греблю і, сповільнивши крок, почав підійматися у середмістя. Йшло вже до вечора, й тісна ущелина вулиці просто-таки пашіла од нестерпної червневої спеки.
— Гей, поете! — гукнули од бочки з пивом. — Куди розігнався?
Це був Поліщук. Він підійшов до мене і, відпивши з кухля, діловито облизнувся.
— В редакцію! — Я махнув рукою упростяж вулиці. — Нема коли... біжу!
— А чого це ти сяєш, як нова копійка?
— Та одбув десять класів, слава Богу! Вже й випускний одгуляли.
Він з іронією зміряв мене очима.
3
Автор цього вірша — київський поет Віктор Кушнір. Текст наводиться за самвидавом —