— Мені шкода, що потурбував даремно, — відповів У Юе, який вочевидь очікував подібної відповіді. Він повернувся й побрів до виходу, зовсім старий і розбитий з вигляду.
— Решта його життя буде вкрай тяжкою й безрадісною, — ледь чутно прошепотіла Кейко. Її голос був сповнений співчуття.
— Містере! — Гайнс гукнув У Юе, який уже встиг вийти за двері. Призахідне сонце вогнем палало на Пам'ятнику віри й скляному фасаді Штаб-квартири ООН, які вид-нілися за вікнами Центру віри. Гайнс примружився від яскравого світла, відбитого дзеркальними поверхнями, й сказав: — Вірите чи ні, але я майже зробив із собою те, що ви просите, але з протилежним знаком.
У Юе завмер із виразом подиву на обличчі. Гайнс кинув погляд через плече, пересвідчився, що дружина не збирається йти слідом, дістав із нагрудної кишені папірець, розгорнув його так, щоб У Юе зміг прочитати.
— Ось це я хотів вкласти у свій мозок. Я довго вагався, але так і не зробив цього.
На папірці великими літерами було написано:
БОГ — МЕРТВИЙ.
— Чому? — запитав У Юе, підіймаючи очі на Гайнса.
— А хіба це не очевидно? Чи Бог не мертвий? «Робіт людини всіх і хисту в жоден час / Не потребує Бог, і служать ті найкраще, / Яким Його ярмо м'яке і не томляще».[54] До біса його ярмо і його плани!
У Юе якийсь час безмовно роздивлявся Гайнса, а потім так само мовчки почав спускатися сходами.
Коли У Юе зайшов у затінок Пам'ятника віри, Гайнс не втримався й голосно гукнув:
— Містере, хоч як намагаюся приховати своє презирство до вас, але мені це не вдається!
Проте вже наступного дня Гайнс і Кейко нарешті побачили тих, на кого покладали такі надії. Четверо людей, осяяні вранішнім сонцем, підійшли до дверей будівлі: троє чоловіків європейської зовнішності й жінка зі східними рисами обличчя. Всі вони були дуже молоді, стрункі й підтягнуті, крокували впевнено й рішуче, мали вигляд цілеспрямованих людей. Але й Гайнс, і Кейко розгледіли в їхніх очах глибоко приховану й уже знайому меланхолію та розгубленість, таку саму, як і в У Юе.
Відвідувачі акуратно виклали на стійку рецепції свої посвідчення, і той, хто йшов перший, урочистим тоном заявив:
— Ми — офіцери Космічних сил, і ми хочемо увірувати в нашу перемогу.
Процес накладання «ментальної печатки» не займав багато часу. Спершу теки з символом віри передали комісії з десяти членів, аби звірити правильність тексту — кожен із них ретельно перевірив зміст і засвідчив його ідентичність своїм підписом. Тоді під їхнім наглядом перший доброволець узяв свій примірник символу віри, зайняв місце в кріслі нейронного сканера та закріпив теку на спеціальному тримачі. У нижньому правому куті тримача була червона кнопка, що вмикала сканер. Доброволець розгорнув теку; в нього запитали:
— Ви певні того, що хочете увірувати в написане? Якщо це збігається з вашим бажанням, натисніть червону кнопку. Якщо ні — негайно встаньте з крісла сканера.
Запитання ставилося тричі, й щоразу кнопка засвічувалася червоним. Після третього підтвердження на голову добровольця повільно опустився шолом позиціонування сканера.
— «Ментальна печатка» готова до накладення, будь ласка, прочитайте про себе текст із теки й натисніть кнопку ще раз.