Цього разу після натискання кнопка засвітилися зеленим і погасла за півхвилини.
— Процес накладення «ментальної печатки» завершений.
Шолом від'їхав угору, й перший військовий, упевнений у перемозі землян, звівся на ноги.
Коли вся четвірка офіцерів по завершенні процедури повернулася до фойє, Кейко уважно придивилася до них, аби переконатися в позитивному ефекті процедури. І справді, від розгубленості й меланхолії в очах усіх чотирьох не лишилося й сліду! Натомість вони випромінювали лише спокійну впевненість.
— Як ви почуваєтеся? — запитала Кейко з посмішкою.
— Дуже добре, — не менш щиро посміхаючись, відповів один із офіцерів. — Усе, як і має бути.
Уже залишаючи будівлю, жінка-офіцер повернулася й додала:
— Докторе, красно вам дякую!
Звідтоді хоча б у серцях цих чотирьох молодих людей майбутнє набуло виразніших обрисів.
Тепер військовослужбовці Космічних сил уже щодня зверталися по віру в майбутню перемогу. Спочатку поодинці, далі по двоє-троє, і зрештою — організованими групами. Перші відвідувачі ще були в цивільному, та згодом майже всі — в одностроях. Якщо група включала більш ніж п'ятьох осіб, комісія влаштовувала додаткову перевірку, аби пересвідчитися, що всі прийшли з доброї волі й без примусу.
За тиждень число військовослужбовців Космічних сил, які отримали «ментальну печатку», а з нею — впевненість у перемозі, перейшла за сотню. Посади й звання в них були різні — від простого солдата до старшого полковника. Офіцерам вищого рангу не дозволялося отримувати «ментальну печатку». За спільною домовленістю, генералітет Космічних сил усіх країн не міг користуватися цією технологією.
Якось пізньої ночі перед Пам'ятником віри, залитим місячним сяйвом, Гайнс сказав Кейко:
— Люба, нам час вирушати.
— У майбутнє?
— Так. Зараз ми вже нічим не ліпші за інших учених, які також займаються дослідженнями мозку. Ми прискорили обертання колеса історії, тож тепер наше завдання — дочекатися цих результатів у майбутньому.
— Як далеко?
— Дуже далеко, Кейко. Дуже. Ми прокинемося, коли трисоляріанські зонди перетнуть межу Сонячної системи.
— Гаразд. Але спочатку поживімо якийсь час у нашому будиночку в Кіото. Ця доба добігає кінця, невдовзі все навколо зміниться.
— Звичайно, люба. Я також сумую за нашою домівкою.
Шість місяців потому Кейко Ямасугі лежала в гібернаторі, відчуваючи, як холод виморожує її зсередини. Як і у випадку з Ло Цзі, який провалився під лід на озері більш ніж десять років тому, всепроникний холод очищав свідомість від метушливих відчуттів і білого шуму, шліфував думки. Якоїсь миті загальна картина раптом прояснилася для неї, важливе вигулькнуло на поверхню. Все бачилося так виразно, мовби ясні зорі засяяли в холодному зимовому небі.
Кейко хотіла закричати, зупинити процес гібернації, але запізно. Неймовірний холод проторував шлях у її тіло, позбавив можливості говорити.
Оператор процесу й черговий лікар помітили, що повіки в жінки, зануреної у режим сну, раптом ледь ворухнулися. У вузьку щілину з її очей струмували страх і розпач. Якби не вплив наднизьких температур, швидше за все, очі в Кейко покруглішали б від жаху. Але фахівці вирішили, що це результат досить поширеного нервового рефлексу, який помічався й раніше, в інших людей, яких вводили у стан гібернації. Тому ніхто не надав особливого значення цьому випадкові.
Наступні слухання РОЗ ООН були присвячені обговоренню випробувань проекту зоряно-водневої бомби.
Завдяки прориву в технології виробництва суперкомп'ютерів упродовж минулої декади вчені змогли розробити теоретичну модель і провести необхідні розрахунки ефекту від дії такої надпотужної зброї. Отже, можна було переходити безпосередньо до виготовлення таких бомб і їх випробувань. Перша мала потужність 350 мегатонн у тротиловому еквіваленті, що в сім разів[55]перевищувало ефект водневої бомби, створеної людством. Випробовування таких надпотужних зарядів у атмосфері Землі навіть не розглядалося, а проведення їх під землею вимагало буріння надто глибоких свердловин, адже в разі підриву на звичних глибинах існувала значна загроза викидів на поверхню великих об'ємів радіоактивно заражених шарів ґрунту. Але й використання надглибоких свердловин не вважалося оптимальним варіантом, позаяк це могло спричинити потужні сейсмічні коливання. Вони прокотилися б світом, і їх вплив на всі геологічні структури неможливо було передбачити. Своєю чергою, це могло спричинити страшні геологічні катастрофи включно з цунамі й землетрусами. Отже, проведення подібних випробувань можна було планувати лише у відкритому космосі. Проте навколоземні орбіти для цього також не годилися — потужний електромагнітний імпульс, як наслідок детонації водневих бомб на такій відстані, міг завдати руйнувань комунікаційним та енергетичним системам Землі. Саме тому за ідеальне місце випробувань визнали зворотний бік Місяця. Але Рей Діас мав іншу думку.
55
Прим. перекл. В оригіналі помилково вказано у 17 разів, але Радянський Союз виготовив і 30 жовтня 1961 року над островом Нова Земля випробував так звану Цар-бомбу — термоядерний заряд з потужністю близько 50 мегатонн у тротиловому еквіваленті.