Тим часом Кент привів обслугу, що опікувалася будинком: економку, кухаря, водія, грума, шкіпера, аби познайомити з новим господарем. Коли вони пішли, Кент окремо відрекомендував Ло Цзі підполковника в цивільному, який відповідав за охорону об'єкта. Коли нарешті вони з Кентом залишилися наодинці, Ло Цзі спитав, де зараз Ши Цян.
— Він виконав завдання, забезпечив вашу охорону під час перельоту, тож, напевно, повернувся до Китаю.
— Я хочу, щоб він змінив підполковника на цій посаді. Ши Цян здається мені більш компетентним.
— Я дотримуюся тієї самої думки, але він зовсім не говорить англійською, тож виконувати обов'язки йому буде вкрай складно.
— То змініть охоронців на китайців, та й по всьому.
Кент пообіцяв зв'язатися з Ши Цяном і пішов. Ло Цзі також вийшов із вітальні на ідеально підстрижений газон, звідти побрів пірсом, що тягнувся аж до середини озера. Дістався його кінця, сперся об поруччя й довго вдивлявся у віддзеркалення засніжених гірських вершин у водяній гладіні. Навколо них тремтіло в сонячному промінні свіже повітря. Ло Цзі запитав у себе: «Що важить для тебе доля світу за чотири століття в такому сьогоденні?».
Та хай йому грець, тому планові «Обернених до стіни».
— Як цей виродок сюди потрапив? — спитав стиха учений біля терміналу.
— Напевно, для Оберненого це не проблема, — прошепотів інший.
— Надто прозаїчно з вигляду, чи не так, пане президенте? — доктор Аллен, директор Лос-Аламоської національної лабораторії, звернувся до Рея Діаса, якого супроводжував уздовж ряду комп'ютерних терміналів.
— Я більше не обіймаю посади президента, — відрубав Рей Діас, озираючись довкола.
— Це один із центрів моделювання ядерної зброї. Чотири такі самі розташовуються тут, у Лос-Аламосі, й ще три — у Ліверморській національній лабораторії.
В око Реєві Діасу впали два об'єкти: нові, з великими яскравими дисплеями та безліччю красивих ручок-мані-пуляторів на консолі. Проте Аллен потягнув його в іншому напрямку.
— Це ігрові машини. На тутешніх терміналах і консолях особливо не пограєш, тож ми привезли два автомати, щоб у вільний час знімати нервове навантаження.
Рей Діас помітив два інші пристрої, що кардинально відрізнялися від решти обладнання. Вони мали прозорий корпус, доволі складну конструкцію, у кожному булькотіла рідина. Він озирнувся й побачив посмішку Аллена. Той помотав головою, проте цього разу не намагався його зупинити:
— Це зволожувач повітря. Клімат у Нью-Мексико надто сухий. А це — автоматична кавоварка… Майку, зроби кави панові Рею Діасу. Ні, не тут, піди в мій кабінет, у мене там найкраще обсмажені зерна.
Рей Діас почав розглядати чорно-білі світлини по стінах. На одній упізнав Оппенгеймера, худорлявого чоловіка в капелюсі, з люлькою[31], проте Аллен настирливо привертав його увагу до звичайнісіньких з вигляду терміналів.
— Ці дисплеї здаються застарілими, — відмахнувся Діас.
— За ними ховається найпотужніший у світі комп'ютер, здатний за секунду виконувати 500 трильйонів операцій із рухливою комою.
Цієї миті до Аллена підійшов один з інженерів:
— Докторе, розрахунки щодо AD4453OG завершені.
— Добре.
Інженер трохи стишив голос:
— Ми вимкнули модуль виведення даних, — і глянув на Рея Діаса.
— Продовжуй, — відповів Аллен, повертаючись до гостя. — Нам нема чого приховувати від Оберненого.
Цієї миті Рей Діас почув дивні звуки, роззирнувся й побачив довкола терміналів людей, які рвали руками паперові аркуші. Він подумав, що в такий спосіб тут знищують документацію, і пробурмотів:
— У вас тут навіть шредерів немає?
Проте згодом він зауважив, що всі рвуть чисті аркуші. Раптом хтось гукнув: «Скінчено!», й усі довкола з радісними вигуками підкинули клапті вгору. І без того засмічена підлога вкрилася новим шаром сміття.
— Це традиція центру моделювання. Під час вибуху першої атомної бомби доктор Фермі підкинув клаптики паперу в повітря й потім точно визначив еквівалент потужності заряду, вимірявши відстань, на яку вони відлетіли внаслідок дії ударної хвилі. Зараз ми робимо те саме, коли закінчуємо розрахунки певної моделі.
Рей Діас струсив папір із голови й пліч.
— Ви маєте змогу проводити моделювання ядерних вибухів щодня, для вас це так само просто, як і грати у відеоігри. А ось ми не можемо цього робити, бо не маємо суперкомп'ютерів, тому змушені проводити реальні випробування… Загалом, це, по суті, те саме, але все, що роблять бідняки, завжди викликає лише осуд і роздратування.
31
Прим. перекл. Джуліус Роберт Оппенгеймер (Julius Robert Oppenheimer, 22 квітня 1904 року, Нью-Йорк — 18 лютого 1967 року, Принстон, Нью-Джерсі, США) — американський фі-зик-теоретик, професор фізики Каліфорнійського університету в Берклі, член Національної академії наук США. Відомий як науковий керівник Мангеттенського проекту, в рамках якого в роки Другої світової війни розроблялися перші зразки ядерної зброї; Оппенгеймера часто називають «батьком атомної бомби».