Мамо, я стану світлячком!
Того вечора задощило, й це був перший дощ відтоді, як Ло Цзі оселився тут. Вітальня зовсім вистигла; Ло Цзі сидів біля коминка, не розпалюючи його, прислухався до шуму дощу, уявляв будинок острівцем серед потемнілого океану. Довкола панувала безмежна самотність, і він упав у її обійми. Після від'їзду Ши Цяна його роздирало тривожне очікування, яке в поєднанні з самотністю виявилося своєрідною формою щастя. Раптом він почув, як до будинку під'їхала машина, далі — уривки розмови двох людей і ніжний жіночий голос: «Дякую! До побачення!». Ло Цзі здалося, що його вдарили електричним струмом.
Два роки тому, вдень і вночі він постійно чув цей голос. Він мандрував синім небом із легким осіннім павутинням; ось і зараз від його звуку вечірні сутінки неначе прорізав сонячний промінь.
Почувши легкий стукіт, Ло Цзі на довгу мить закляк на місці й лише згодом вимовив: «Заходьте». Двері прочинилися й впустили тендітну постать, яка принесла з собою запах дощу. Єдиним джерелом світла у вітальні був торшер зі старомодним абажуром, тож усе, розташоване далі від комина, тонуло у півмороці. Ло Цзі не міг розгледіти її обличчя, проте побачив, що вона в білих штанях і темній куртці, з якою білосніжний комірець контрастував так виразно, що йому на згадку спали квіти лілії.
— Доброго вечора, містере Ло, — мовила вона.
— Вітаю, — Ло Цзі підвівся. — Надворі холодно?
— У машині — ні. — Хоча Ло Цзі не міг цього бачити, проте був певен, що вона посміхається. — Але тут, — вона роззирнулася довкола, — трохи зимно… О, докторе Ло, мене звуть Чжуан Янь.
— Це можна виправити. Давайте розпалимо комин.
Ло Цзі опустився навколішки біля акуратного стосу фруктових полінець і почав перекладати їх до комина:
— Ви коли-небудь бачили комин? Проходьте й сідайте.
Вона підійшла й сіла на диван, залишаючись так само в тіні.
— Ну… я бачила це лише в кіно.
Ло Цзі запалив сірник і заходився розпалювати полінця. Коли язики вогню затанцювали, мов живі, їхнє м'яке золоте світіння вихопило з темряви жіночу постать. Ло Цзі міцно стиснув у пальцях сірник, що не встиг догоріти; йому потрібен був біль, аби пересвідчитися, що це не сон. Відчував, що запалив сонце, яке осяяло світ мрій, перетворило його на реальність. Справжнє Сонце зовні тепер може ховатися серед хмар і дощу до кінця віку — в його світі є вона й вогонь.
Да Ши, ти таки диявол, де ти її відшукав? Чорт забирай, як це тобі вдалося?!
Ло Цзі підняв погляд і подивився на полум'я. На очах у нього забриніли сльози. Він злякався, що дівчина це помітить, але потім зрозумів, що ховатися не потрібно — вона могла подумати, що дим ріже йому очі. Тож він просто, не криючись, змахнув сльози долонею.
— Так тепло й хороше… — вона дивилась на вогонь і посміхалася.
Від цих простих слів і її посмішки серце в Ло Цзі затріпотіло.
— А чому тут так?.. — спитала вона, роздивляючись, як тіні гуляють вітальнею.
— Не так, як ви собі уявляли?
— Зовсім не так.
— Недостатньо… — він замислився над значенням її імені, — урочисто для вас?
Вона посміхнулася:
— Янь у моєму імені пишеться не як «урочистість», а як «колір»[34].
— О, зрозуміло… Ви гадали, що тут щось подібне до штабу: безліч мап і величезних екранів на стінах, си-ла-силенна військових генералів у однострої, а я тицяю в мапи довжелезною указкою?
— Десь так я й уявляла, докторе Ло, — її щаслива посмішка розквітла, мов пуп'янок троянди.
Ло Цзі підвівся.
— Ви, мабуть, стомилися в дорозі. Вип'єте чаю? — він завагався, — Чи, може, вина? Щоб зігрітися?
— Гаразд, — відповіла вона трохи тихіше, прийняла келих, зробила невеличкий ковток.
Ло Цзі помітив, що дівчина тримає келих саме так, як і в його спогадах, і відчув, як у душі озиваються найпотаємніші струни. Він запропонував випити — дівчина погодилася. Вона була відкрита всьому світові й не виказувала ані найменшого страху. Так, усе в світі лишень чекало нагоди, щоб зашкодити їй, але не тут. Тут — її фортеця, й тут про неї подбають.
Ло Цзі знову сів, глянув на Чжуан Янь і запитав якомога спокійніше:
— Що вони вам говорили перед подорожжю сюди?
— Звичайно, казали, що мені доведеться попрацювати, — вона знову подарувала йому безневинну посмішку, від якої серце Ло Цзі розлетітися на друзки. — То, містере Ло, чим я займатимуся?
34
Прим. перекл. Китайською «урочистий» буде 庄严 (zhuāngyán), що збігається з іменем героїні. Але вона пояснює, що другий ієрогліф у її імені, хоча й вимовляється так само, походить від слова «колір» — 颜色 (yánsè).