Те, що одкровення бувало тільки через образи, стає очевидним із «І книги Параліпоменон» (21), де Бог виявляє перед Давидом свій гнів через ангела, який тримає в руці меча. Так само й перед Валаамом5. І хоча Маймонід і інші [вважають], що ця історія й інше все (де розповідається про з’яву якогось ангела, як це [трапилось, наприклад,] Маноахові, а також Авраамові, коли він надумав принести в жертву сина, і таке інше) трапилось уві сні, а не по правді, — тому що, на їхню думку, не може такого бути, щоб хтось бачив ангела відкритими очима. Але то вони вже являють сваволю. Бо вони ні про що інше не дбали, як щоб вимучувати із Письма аристотелівські нісенітниці і свої власні вигадки. Смішнішого за це, як на мене, нічого не буває.
В не реальних же образах, а залежних лише від уяви (imaginatione) пророка, Бог відкрив Йосифові його майбутнє владарство. Через образи і слова Бог відкрив Ісусу [Навину], що він буде битися за [ізраїльтян], коли показав йому ангела з мечем, немовби полководця війська; це саме відкрив йому і в словах. І Ісус чув ангела. Ісаї також (як у главі 6 мовиться) було образно показано, що провидіння Боже полишає народ, а саме: що в уяві він бачив тричі Святого Бога, що сидить на дуже високому троні; а ізраїльтян, вкритих гріховною нечистотою, — немовби занурених у гній, а тому істотно віддаленими від Бога. Із цього він збагнув нинішнє, вельми нещасне становище народу; майбутні ж його біди були відкриті йому у словах, ніби мовлені Богом. Я міг би навести із Святого Письма багато прикладів, якби не знав, що вони всім досить відомі.
Але все це потверджується текстом книги «Числа» (12:6, 7), який звучить так: «Якщо буде між вами пророк, то я, Господь, дамся пізнати в видінні йому (тобто через образи та ієрогліфи6; бо про пророцтво Мойсея Бог говорить, що воно є видінням без ієрогліфів); у сні говорити з ним буду (тобто не через справжні слова і голос). Говорю я з ним уста до уст, а не видінням і не загадками, і образ Господа він оглядає», тобто, дивлячись на мене, він як друг, а не переляканий говорить зі мною, як про те можна прочитати у «Виході» (33:11). Тому не треба сумніватися щодо того, що інші пророки не чули справжнього голосу. Це ще більше потверджується у «Повторенні Закону» (34:10), де мовиться: «І не з’явився (власне, постав) вже в Ізраїлі пророк, як Мойсей, що знав його Господь обличчя в обличчя». Таке, звичайно ж, треба розуміти лише стосовно голосу, бо сам Мойсей ніколи не бачив обличчя Господа («Вихід», 33).
Окрім цих засобів, я не знаходжу у Святому Письмі жодних інших, за допомогою яких Бог спілкувався б із людьми, а тому, як ми показали вище, жодних інших [засобів] не треба вигадувати і допускати. І хоча ми чітко усвідомлюємо, що Бог може спілкуватися з людьми безпосередньо, бо він, не вживаючи жодних тілесних засобів, повідомляє свою сутність (essentiam) нашій душі, але для того, щоб якась людина лише душею сприймала щось, що не міститься в перших основах нашого пізнання (і що не може бути виведене з них), її душа з необхідністю повинна переважати і набагато вивищуватися над людською. Тому я не думаю, щоб хтось інший досягав такої досконалості перед іншими, окрім Христа, якому приписи [placita] Бога, які ведуть людей до спасіння, були відкриті не у словах або видіннях [visionibus], але безпосередньо. Отож Бог через душу Христа відкрив себе апостолам, як колись [відкривався] Мойсею через голос, що залунав у повітрі. І тому голос Христа, як і почутий Мойсеєм, можна назвати голосом Бога.
І в цьому розумінні можемо сказати також, що мудрість Бога, тобто мудрість, яка перевищує людську, прийняла у Христі людську природу, і Христос був шляхом спасіння.