Марія Зубрицька
Дискурс модернізму в українській літературі
Передмова до другого видання[15]
Коли ця книжка вийшла першим виданням 1997 р., я, звичайно, не думала, що тема модернізму для мене вичерпана. Проект був завершений лише відносно. Мабуть, по-іншому з вивченням модернізму не могло й бути, адже він сам, за словами німецького філософа Йорґена Габермаса, часто цитованими в цій праці, є «незавершеним проектом». Крім того, як ніхто з моїх критиків, я знала вразливі місця моєї книжки, зокрема проблеми, в ній випущені, теми недоговорені. В другому виданні вміщено два цілком нові розділи, які мають значно поширити картину дискурсу модернізму. Це розділ IV: «Ще один сюжет. Психопатичний/психоаналітичний дискурс як компонент української модерності», і розділ VI: «Модерністичний рух на Заході в 60—70-і роки (Нью-йоркська група)». Наскільки це вже крапка? Час покаже. Однак, як і два роки тому, так і тепер, я знаю, що про модернізм та про його дискурси сказано ще далеко не все.
Відклавши в 1997 р. свої заняття модернізмом на потім, я не могла тоді уявити, що «потім» настане досить швидко. Допомогли мої критики.
Після кількох спокійних місяців весни й літа 1997 р., що минули з часу виходу «Дискурсу модернізму», почалася рецепція, яка стала для мене цілковитою несподіванкою. Найбільш несподіваним виявилося те, що наукова монографія в наш час викликала таку бурю пристрастей та емоцій. Я не буду входити в аналіз нюансів і перипетій критичного сприйняття моєї книжки і не хочу коментувати рівень дискурсів, які пішли в хід. Попри все ними наговорене, хочу висловити подяку всім моїм критикам: тим, які читали мою книжку, і тим, що її не читали і навіть ніколи не бачили, склавши при тому свою думку, тим, що мене хвалили, хоча й за те, чого не було в моїй праці, і тим, котрі радили звернутися до лікаря, вважаючи, що «нормальна» людина про свою літературу писати так не може. Нарешті, хочу подякувати тим (їх було найменше, однак слова їхні виявилися найдорожчими), кого моя книжка спонукала до ґрунтовної наукової полеміки, до власних наукових студій у руслі, мною запропонованому, хто, у свою чергу, інтелектуально підштовхував мене до дальших досліджень.
Лавина критики показала, що книжка порушила тему більшу, ніж дискурс модернізму в літературі XX століття, ніж хвилі успіхів і невдач нашої літератури. Зосередившись лише на літературі, до того ж тільки на певному її аспекті, вона, однак, заторкнула навіть не тему, а глибинний, всеосяжний процес модернізації, що її наше суспільство переживає сьогодні. Йдеться про економічну, політичну, військову, культурну модернізацію, власне, про модернізацію цілого українського суспільства, яка відіб’ється на його ідентичності та подальшій долі.
Як багато разів згадувалося в моїй книжці, проблема орієнтації на європейські культурні зразки була частиною літературної дискусії між модерністами і народниками. Тепер питання європейського вибору стоїть уже не лише перед літературою. Вперше в сучасній історії воно постало перед політикою, економікою, перед нацією і країною в цілому. Однак глобальний політично-економічний європейський вибір не відбудеться без відповідних змін культури, без вибудовування нової культурної ідентичності, без європейської орієнтації літератури, яка в процесі модернізації не тільки не втратить своєї ориґінальності й самобутності, а й позбудеться віковічної ізольованості й викликаних нею страхів та комплексів.
15