— Думаєте, що ви живі й здорові?! Та вас давно вже немає! Ви всі… Всі мертві!
Вона підхопилася й закричала ще голосніше:
— Це ти живеш, як уві сні, Сілбермане! Ти, а не я! Бо мені відомо, що станеться. Неодмінно станеться!
Живий Сілберман узяв пульт управління й зупинив відеоплівку. На екрані застигло божевільне, перекошене від жаху Сарине обличчя.
Пацієнтка з вісімдесят другої палати відвернулася з незворушним виразом обличчя. Сара знала: Сілберман чекає, що вона скаже. І, зібравши залишки розуму, з останніх сил долаючи нудоту, змусила себе посміхнутися цьому зарозумілому вилупкові.
— Я була налякана і… в мене в голові все змішалося, — нарешті витиснула вона. — Тепер мені набагато краще.
Сілберман кивнув. Граючись авторучкою й поблажливо посміхаючись, він обмірковував її слова.
— Так, останнім часом ти почала одужувати.
Сара з легким задоволенням відзначила, що Сілберман неуважно сунув ручку до кишені піджака.
Тепер на неї чекало, мабуть, найважче. «Треба полоскотати Сілберманове самолюбство, — подумала вона, — Це допоможе досягти мети».
— У чому річ? — здивувався Сілберман.
Сара зам’ялася і покосилася на дзеркало, крізь яке, як їй здалося, за нею стежили. Вона інтуїтивно відчувала, що за дзеркалом розташовано кімнату спостереження, де лікарі-початківці та пара штатних психологів курили та із задоволеним виглядом щось записували.
Якби ж вона могла схопити стільця і, розбивши скло, натовкти ці нахабні рики! Але Сара опанувала себе. Сьогодні найважливіший день, від якого залежить її подальше життя. Щоб звідси вибратися, треба діяти. Плазувати на череві перед цими кретинами. Гратися з ними в їхні дурні ігри. Вони зі свого сховку стежать за кожним її рухом, за виразом обличчя і вирішують, божевільна вона чи ні. Якщо вона добере правильні слова, то може опинитися на волі…
Сара повернулася до Сілбермана і, ніби нічого й не сталося, посміхнулася.
— Ви казали, що якщо за шість місяців я почну одужувати, то мене переведуть до відділення з менш суворим режимом і дозволять відвідування. Шість місяців минуло, і я хотіла б побачитися з сином.
Сілберман, що сидів у кріслі, хитнувся вперед і, повагавшись, мовив:
— Так… А давай-но згадаємо, що ти говорила про цих… роботів-термінаторів… Як тобі тепер здається, чи вони існують?
Зусиллям волі Сара спробувала стримати посмішку.
— Ні, звичайно, не існують. Тепер я це розумію.
Сара спромоглася, щоб її слова пролунали якомога переконливіше.
Сілберман знову кивнув, щось надряпав у її історії хвороби та спрямував на Сару допитливий погляд.
— Але ж ти стільки разів розповідала, як одного з них розчавило гідравлічним пресом!
— Якщо це так, то, мабуть, збереглися б якісь речові докази. Поліція знайшла б щось на тій фабриці.
— Зрозуміло. Отже, ти вже не вважаєш, що компанія пустила кінці в воду?
Настав вирішальний момент. Сілберман легенько постукував ручкою по паперу, немов відраховуючи секунди мовчання.
— Ні. Навіщо їй було це робити? — нарешті вимовила Сара.
РОЗЕТСЬКИЙ КАМІНЬ[14]
Стоячи біля вікна на горішньому поверсі «Моноліту» — триповерхового будинку з чорного базальту та скла, в якому розташувалися адміністративні служби й лабораторії «Кібердайн Системз», Майлз Дайсон дивився на блискучі дахи автомобілів на стоянці. Йому страшенно кортіло якнайшвидше повернутися до лабораторії й знову взятися за роботу. На третьому поверсі розташувалася адміністрація з відділом маркетингу й акціонерним товариством. Дайсон погано уявляв собі, чим вони займаються, і зовсім цим не цікавився. Він був прагматичною людиною, яку хвилювали лише наукові пошуки та гроші, що виділялися щокварталу з цією метою. Зараз у раді директорів саме вирішувалося питання про чергове субсидування досліджень Дайсона, через що він страшно нервував. Дайсон заледве знаходив спільну мову з людьми, недосвідченими в його професії, проте останнім часом йому декілька разів доводилося залишати лабораторію та спілкуватися з бюрократами. Він обурювався з цього приводу, але розумів, що інакше не можна.
Майлз Дайсон, напевно, був найголовнішою людиною у світі. Можливо, навіть у всій історії людства, хоча ніхто, навіть сам Дайсон, цього не підозрював. Він був чудовим інженером, першокласним хіміком і керував відділом Особливих Проектів. Але колись він мріяв про кар’єру баскетболіста…
14
Плита з чорного базальту, виявлена 1799 р. у м. Розетта в гирлі Нілу. На ній паралельно були розташовані тексти грецькою та єгипетською, завдяки чому вчені спромоглися розшифрувати давні ієрогліфи.