Повагавшись, Дайсон зачинив дверцята сейфа та надійно їх замкнув.
У кімнаті для співбесід стояла важка тиша. Сара чула удари власного серця і сонне дзижчання мух десь удалині. Санітари застигли в дверях і дивилися на Сару, як на таку ж саму муху.
Сілберман з іншими лікарями розташувалися в кабінеті за дзеркалом і обговорювали враження. Сара відчувала на собі їхні оцінюючі погляди. Вона знала, що вирішується її доля. Як же нерозумно вона вчинила спочатку!
Навіщо розповіла їм стільки? Все одно її не випустять на волю.
Але ж вона так довго зберігала таємницю! Щойно її запроторили до психушки, лікарі так чуйно розмовляли з нею! Вона їм повірила. Думала, що вони справжні професіонали і здатні визначити, чи при власному розумі вона, чи ні. Ох, як вона помилилася!
Лікарі, що працювали в клініці, дивилися на світ очима психологів. Їхні уявлення про реальність ґрунтувалися на теоріях поведінки якихось абстрактних особистостей. До них не доходило, що Сара — абсолютно нормальна, а ненормальний увесь світ навколо неї.
Навіть у божевільні Сара прекрасно відчувала тонку межу між реальністю й фантазіями, снами й пророцтвами, досвідом й уявою.
Тут, у Пескадеро, вона не раз переступала цю межу, але завжди знала, на якому вона світі. Сілберманові цього не зрозуміти. Він судить про все зі своєї точки зору. Зі своєї. На його боці природничі науки та філософія. Клініка — його вотчина. Тут багато пацієнтів з комплексом месіанства. Сара усвідомлювала, що ідеально підпадає під опис подібних випадків. Сина її звати Джоном Коннором. Це нібито аналог Ісуса Христа[15]. Батько хлопчика — привид з майбутнього. Це майже цілковитий збіг з непорочним зачаттям. І син її пожертвує собою заради порятунку світу. До того ж Сара порушила закон. Завдала шкоди чужій власності. Так, звичайно, з погляду Сілбермана вона божевільна.
А хто б не збожеволів, довідавшись про те, що стало відомо їй? Цивілізація порине до прірви. Мільйони безневинних людей загинуть жахливою смертю. Навіть якщо їй вдасться вибратися з клініки та врятувати Джона, щоб він устиг зібрати на згарищі армію повстанців, усе одно не уникнути масових смертей і руйнувань, від яких навіть у найбезжальнішого вояка голова піде обертом.
Неважливо, чим закінчиться війна — перемогою чи поразкою. Все одно загинуть мільйони.
Якщо ж її не випустять з цього кам’яного мішка і вороги вб’ють Джона, людству прийде кінець.
Так, безумовно, вона божевільна.
Але вона знає, що робить.
Сілберман повернувся з якоюсь паскудною посмішкою та сів за стіл. Почухав ніс, потім недбало погладив обкладинку її історії хвороби. І нарешті сказав:
.. — Бачиш, Capo… ось яка історія… Наскільки я розумію, ти дуже розумна й навмисне говориш те, що мені хочеться від тебе почути. Мені здається, насправді ти так не думаєш.
Сара ніколи не вміла брехати. Отже, обдурити Сілбермана не вдалося. Залишалося одне: благати:
— Дозвольте мені побачитися з сином!
Сілберман відвернувся. Сара пильно стежила за ним. Напевне, розмірковує — погодитися чи ні? Але виявилося, що він усього Лише хотів непомітно придушити позіхання. Сара спробувала ще раз:
— Будь ласка, містере Сілберман! Це дуже важливо. Він у небезпеці. Дозвольте хоча б зателефонувати йому.
— Боюся й цього не можна. Не зараз. Я вважаю, що треба рекомендувати комісії потримати тебе тут щез півроку. Це однозначно.
Вона могла, звичайно, спробувати його переконати, обдурити, запропонувати свою співпрацю, сперечатися з ним, благати його, розповісти йому все, що завгодно, всі найінтимніші подробиці свого життя. Могла навіть душу вивернути навиворіт, але це ні до чого б не призвело. Сілберман уже давно прийняв рішення.
Він був невблаганний, як доля.
І Сара зрозуміла, що програла.
Ворожість, яку вона ретельно приховувала, негайно виплеснулася назовні тваринною люттю. Сара стрімко перегнулася через стіл і схопила Сілбермана за горло.
— Ах ти, сучий сину!
Сілберман упав горілиць, спробував виборсатися, але марно. Сталеві Сарині пальці стисли йому горло. Наступної миті санітари відтягли її від Сілбермана і з силою штовхнули до стіни. Приголомшена, вона впала на спину, але негайно вислизнула з їхніх рук і знову кинулася на Сілбермана. Йому, безумовно, перепало б, якби не один із санітарів, вищий на зріст, який ще школярем ганяв у футбола. Він ухопив Сару за ногу, і вона впала. Санітар кинувся на неї, ледь не переламавши жінці ребра. Сарі перехопило дух, але вона корчилася та борсалася, немов зацькована рись.