Свій захват дівчата висловили короткими й не дуже пристойними репліками.
— Ну це вже дзуськи! Або ви вірно розумієте своє завдання, або ж ми переходимо до інтенсивнішої програми, — тамуючи сміх, виголосила Джинджер.
Доки подруга натягала светр та джинси, Сара сиділа в роздягальні і розповідала.
— Невже ім’я збіглося? — співчутливо спитала Джинджер. — Mondo bizarro![5]
— Отож бо й воно.
Сара дивилася порожніми очима на шафки й крутила пальцями дротики навушників. Джинджер почала вдавати з себе привида з фільму жахів і, лиховісно завиваючи, наблизилася до подруги.
— Маленька Сара не знала, що чекає на неї дорогою додому після тривалого, важкого дня… Темно! А назустріч їй…
Ні, Джинджер таки неймовірна штукарка! Сара всміхнулася.
— Годі вже!
— Я завжди знала, що ти вкриєш себе славою, Коннор, — зауважила Джинджер, забираючи в Сари навушники.
— У мене таке дивне відчуття, ніби це я померла, — вела далі Сара.
— Ну й як воно там? Не надто холодно для бікіні?
— Мені здається…
— Ти верзеш казна-що!
— Негайно припини, Джинджер!
— Вибач. Що ти хотіла сказати?
— Мені раптом спало на думку: а що, якби замість тієї жінки вбили б мене? Що залишиться після мене? Я маю на увазі, чи зміниться щось від того, що я існую або мене немає?
Джинджер примружилася.
— Ти це серйозно?
Сара хитнула головою. Джинджер замислилася.
— Ти завжди вчасно сплачувала свою частину за квартиру, — повідомила результат своїх роздумів Джинджер. — А це вже чогось варте.
— Проте тебе все-таки неможливо розчулити! — стрепенулася Сара.
Джинджер довелося позбутися свого легковажного тону. Вона обійняла Сару за плечі та прошепотіла у вухо:
— Ти мій найкращий друг, — усміхнулася Сарі та швидко додала: — Ходімо звідси. Серце крається, коли на тебе погляну!
Вони увійшли до зали, де на силових приладах тренувалися чоловіки. Сарі кортіло ще раз побачити Мета. Джинджер продефілювала до лави, на якій лежав хлопчина та качав прес. Мет стояв над ним, перевіряючи правильність рухів. Джинджер почала демонстративно розглядати молодика.
— Дихаєш неправильно, — напучував його Мет. — За прилад слід братися ось так. А, Джин! Привіт!.. Дивись-но, я покажу тобі, як слід качати прес!
Мет зігнав з лави м’язистого молодика й легко почав совати важку гирю. Вгору-вниз, вгору-вниз.
Розлютившись через таку надмірну увагу, Джинджер підкралася до Мета ззаду. Вибравши момент коли хлопець саме опускав гирю, Джинджер пересунула стрілку ваги на позначку «60 фунтів». Мет напружився перед тим, як підіймати вагу, і… Його очі трохи не вилізли з орбіт. Але він опанував себе й виважив усе.
— Дякую, Джинджер, — лише й спромігся сказати він.
Дівчина не збиралася зупинятися на досягнутому. Поклавши руку молодикові на талію, вона задивилася на нього виклично й відверто.
— Нічого хорошого ти в цього хирляка не навчишся. Влаштували тут навчання уві сні! Поглянь на нього, Мете. Тобі вже самому слід брати в нього уроки.
Джинджер повернулася до Мета й тицьнула його кулаком у твердий, як кам’яна брила, живіт.
— Так я й гадала, — розчаровано мовила вона. — Не м’язи, а спагеті! — і спробувала вщипнути могутню руку.
— Ганьба! Біцепси як ганчірки. Живіт — кисіль!
Джинджер знову обернулася до молодика, який стояв ні в сіх, ні в тих.
— А ось людина, що працює над власним тілом. Якщо, звичайно, присутні розуміють про що йдеться.
Метові увірвався терпець. Він глухо рикнув, схопив Джинджер, яка не встигла випорснути, і підніс її над головою.
— Як воно, Джинджер, не стомилася?
— Поцілуй мене, — улесливим голоском попрохала вона.
До Мета не треба було звертатися двічі. Він обережно поставив її на підлогу і негайно підкорився.
— Ти дивовижний, — повідомила Джинджер, гладячи його розпашілі щоки.
Підійшла Сара.
— Привіт, Мете.
Мет кивнув їй. Джинджер винагородила хлопця дзвінким поцілунком, лишивши в нього на щоці яскраву пляму помади.
Доки Джинджер з’ясовувала стосунки з Метом, Сара відійшла до фонтанчика з питною водою. Високий атлет з темним хвилястим волоссям полишив свої вправи й оцінив Сару поглядом справжнього супермена.
— Привіт. Я вже бачив тебе тут. Ти класна дівчина. Я тебе запам’ятав. Мене звати Марк.
Пильність Джинджер не можна було приспати. Вона припинила вовтузитися з Метом і спостерігала, як Сарине збентеження почало змінюватися на певне зацікавлення.
— Привіт. Я — Сара.
Вона простягнула руку, яку Марк поцілував. До такого перебігу подій міс Коннор виявилась неготовою. Рвучко висмикнула руку, та, сама не знаючи чому, обтерла її об шорти. Марк ще не вичерпав свого репертуару. Він нахилився до неї та виразно прошепотів: