Старий чемно кивнув. Сара звернулася до нього іспанською, але той увірвав її. Він трохи розмовляв англійською і дуже цим пишався. Він запевнив Сару, що наповнить бак, «у найкращому вигляді, мем».
Гарячий вітер посилювався, жбурляючи в обличчя пісок. Сара сіла до джипа. Подумала й натиснула кнопку запису.
— Думаю, тобі варто розповісти про батька. Це мій обов’язок. Напевно, досить сказати: ті кілька годин, що ми провели разом, ми так кохали одне одного, що за це не шкода віддати життя…
Сара замовкла, відчувши недоречність цих слів. Вони не здатні відтворити ані справжньої сили їхнього кохання, ані його закономірності.
Раптовий спалах світла злякав жінку. Пес напружився і присів. Але це виявився всього лише хлопчисько-мексиканець. На вигляд йому було не більше десяти років. Він тримав у руках фотоапарат — старий пошарпаний «поляроїд», напевне, поцуплений у заїжджих туристів. Зі щілини нижче об’єктива виповзла фотографія.
Хлопчик щось дуже швидко сказав Сарі. Вона, не зрозумівши, попросила старого перекласти.
— Він каже, що ви дуже красива сеньйора і що йому соромно просити за фотографію п’ять американських доларів, але інакше його поб’є батько.
Сара подивилася на худого усміхненого хлопчиська в залатаній сорочці і сказала:
— Ти дуже кмітливий. Я дам тобі чотири долари, зрозумів? Quatro[10]!
Хлопчик простягнув фотокартку, вихопив із Сариних пальців гроші і відбіг, пританцьовуючи. Він був задоволений тим, що йому вдалося обкрутити навколо пальця ще одного грінго[11].
Сара дивилася на зображення з відчуттям, що разом з фотографією на тлі часу проступає її майбутнє. На білій поверхні картки спочатку з’явилися очі. Жінка дивилася, як темнішає папір і на ньому повільно виникає її теперішнє обличчя. «На фотографії я виглядаю старшою», — вирішила Сара. Ні, на її обличчі ще не з’явилися сліди фізичної старості — її риси всього лише набули м’якості, що супроводжувала зрілість. Замислений погляд і легка сумна усмішка… © http://kompas.co.ua
Сара поклала фотографію поруч із собою на сидіння, де лежала купа надписаних рукою касет, що й були її книгою. Пагслі понюхав картку, залишивши на ній вологий відбиток носа — перше з багатьох свідчень недбалого поводження з фото, яка вже добряче попсованою потрапить до рук невідомого бійця, що лежить у темряві під пекельними вибухами й вогнем імперії роботів. Сара передасть цю фотографію Джонові, а той згодом — Різові. Це й буде початком кола.
Хоча, зрозуміло, коло не має ані початку, ані кінця.
Сара розплатилася за бензин і завела машину. Порив вітру вдарив їй в обличчя. Поперек шосе котилися клубки перекотиполя. Хлопчик щось закричав, указуючи рукою у бік гір.
— Що він каже? — запитала Сара в старого.
— Каже, що наближається гроза.
Сара подивилася на скупчені в небі хмари, між якими спалахували гігантські блискавки.
— Я знаю, — спокійно мовила вона й увімкнула першу передачу.
Дорогою вона думала про Різа. Про час. Про історію людства. І про найважливіше у світі — про долю.
ТЕРМІНАТОР — II
Судний день
САРА КОННОР. ДЖОН КОННОР
Сара Дженет Коннор гнала свій джип обпаленою сонцем безмежною рівниною, одноманітність якої лише зрідка порушували гострі силуети кактусів. Попереду крізь завісу дощових хмар височіли зубчасті верховіття далеких гір, що виднілися у спалахах блискавок. Насувалася гроза.
Термінаторові, певною мірою, вдалося її вбити. Ця думка промайнула у Сари в голові, коли вона перевіряла набої у своєму кольті. Упевнившись, що револьвер заряджено, Сара сховала його до кобури й запхала її якомога далі. Вона вже не була схожа на ту наївну дев’ятнадцятирічну офіціанточку, якою була всього декілька місяців тому. Та дівчина припинила існування того дня, коли було вбито двох людей, яких вона любила понад усе на світі, — батька дитини, що ворушилася в неї під серцем, та її власну матір. Сара так і не оговталася після загибелі близьких. Вона навчилася ховати свої почуття у віддаленому куточку свідомості. Почуття не повинні відволікати її від головного. Вона мусить вижити. Зараз для людства немає нікого важливішого за дівчину на ім’я Сара Коннор.