— Я говорив тобі, усе ще попереду!
Дівчинка довірливо кивнула. Ця приказка була гаслом армії Джона Коннора, що дарувало надію й сили продовжувати боротьбу.
Небесна Мережа вважала незрозумілу завзятість людських істот цілковитою нісенітницею. Люди билися навіть тоді, коли не здатний помилятися електронний розум визнавав їхнє становище безнадійним. Бони з неймовірною, відчайдушною впертістю вибиралися зі щілин, куди їх загнав ядерний вибух. Їхні контратаки відрізнялися винахідливістю й непередбачуваністю. Крім того, людські істоти розмножувалися зі страшенною швидкістю, немовби загроза тотального знищення підсилювала їхні сексуальні апетити. І хоча за найскромнішими підрахунками з моменту народження до того, як людина зможе тримати в руках зброю, має минути не менше як вісім років, природне відтворення людей незабаром могло перевершити можливості Небесної Мережі щодо регенерації автоматичних приладів. Люди, як це не дивно, швидко призвичаїлися відшукувати вразливі місця супротивника й завдавати легіонам Небесної Мережі відчутних втрат. Комп’ютер спрогнозував: за теперішніх обставин мине небагато часу, і чисельність людей перевищить кількість кіборгів. Від самого початку комп’ютери Небесної Мережі припустилися помилки, і вона тепер все псувала. Машини не взяли до уваги стійкості людського духу, а тому електронному мозкові так і не вдалося віднайти способу зламати волю людини до ' перемоги. Війна, між тим, тривала вже тридцять перший рік.
Почувши гудіння моторів, що невпинно наближалося, боєць підхопив дівчинку й сховався в руїнах. У небі промайнула ескадрилья бойових машин — Мисливців-Убивць. Промені прожектора освітили землю. Машини йшли туди, де на тлі похмурого обрію блимали спалахи далекого бою.
У пункті між двома височинами, які у мирні часи називалися Піко й Робертсон, точилася вирішальна битва. Армія повстанців, виснажена у тривалих боях, складалася з юнаків — уродженців Африки, Південної Америки та австралійців. У ядерному конфлікті між наддержавами, який знищив земну цивілізацію, врятувалися здебільшого жителі територій, розташованих на південь від екватора. Об’єднані в єдине військо Джоном Коннором, вони оселилися в зруйнованих містах, які постійно атакувалися сталевими легіонами Небесної Мережі.
Спалахи лазерних променів перехрещувалися над полем бою, відкидаючи мертве світло на колони машин, які підтягувалися до місця битви. Залізні загони складалися з бойових машин — Мисливців-Убивць, що на вигляд нагадували танки на котках, самохідних чотирьохопорних вогневих установок «центуріон», літаків — теж Мисливців-Убивць, але літаючих, та бомб «сілверфіш», які, реагуючи на інфрачервоне випромінювання, проникають до людських сховищ і там вибухають. Слідом за машинами сунули термінатори-гуманоїди, чимось схожі на людей.
Смертоносні стріли лазерів уражали людей та будівлі блискавками, що супроводжувалися потужним вибухом. На рівнину вискочила старенька вантажівка із саморобною броньованою обшивкою. Стрілець, що сидів у ній, дав залп із портативної установки ракетою «стінгер». Снаряд, немов розпечене лезо ножа, пропоров небо й уразив один із двигунів МУ. Коли розколена навпіл летюча фортеця із завиванням падала на землю, униз впали світляні струмені. Вибухом накрило руїни й стерло на порох невеликий ескадрон «центуріонів».
Стрілець переможно закричав, але позаду нього раптом затремтіла земля, і МУ на повній швидкості помчав до вантажівки. Ще мить — і котки танка зім’яли її, мов порожню бляшанку з-під пива.
А тим часом посеред купи каміння, на місці якої колись був торговельний центр «Вестсайдський павільйон», тривала битва людей з металевими ендоостовами-термінаторами. Промерзлі, ледь прикриті ганчір’ям солдати, як і вся армія Джона Коннора, билися, стікаючи кров’ю, з відчайдушною завзятістю і стійкістю солдат армії Джорджа Вашингтона в долині Фордж[12], і тільки зброя у них була ультрасучасною.
Ковен, сімнадцятирічний партизан, забувши про небезпеку, вискочив зі сховку назустріч трьом термінаторам і всадив у кожного по зарядові з ручного гранатомета. Вони попадали на землю і заклякли. Юнак почав прожогом перезаряджати гранатомета.
У блідому світлі далеких спалахів з тіні вийшла фігура.
— Давай допоможу, — неголосно сказала людина і потяглася до гранатомета.
Ковен навряд чи зміг би пояснити, звідки він довідався, але тільки з цим типом було не все гаразд. Він придивився до нього уважніше. Така ж пов’язка, як і в інших. Стоп! Але ж колір змінили ще тиждень тому. Ковен негайно вставив заряд, натис на спуск і одним стрибком дістався рятівної брили. Вибуховою хвилею йому обпекло потилицю. Він зігнувся, притиснувся до шкарубкого бетонного валуна й мало не втратив свідомості. З лівого вуха витікла цівка крові. Він із жахом усвідомив, що більше не зможе чути цим вухом. І все-таки, коли Ковен побачив, що сталося з «незнайомцем», який запропонував допомогу, на його обличчі з’явилася вдоволена посмішка. Той розпластався на землі, рана у грудях відкрила металеві нутрощі. Зламаний нейтронний хребет проступав з-під шкіри. Термінатор корчився в агонії, конвульсивно хапаючи ротом повітря. Така собі маріонетка, що заплуталася у власних нитках. Незабаром автоматика зовсім відмовила, й очі «людини» почали згасати. Роздивлятися поваленого ворога не було часу, і Ковен знову перезарядив зброю. Купа каміння поруч із ним заворушилася. З неї з’явилася бомба «сілверфіш», швидко покотилася до Ковена й зупинилася біля його ніг. Він різко повернувся всім корпусом і щодуху кинувся геть.
12
Долина Фордж — місце, де розташовувався табір і штаб-квартира Джорджа Вашингтона під час війни за Незалежність США.