Окремих одностроїв для вояків УНА ще не було, з Чехо-Словаччини одержано тільки тризуби на шапки, а решту відзнак вояки пізніше доробляли самі. Серед народу поширилися вістки про створення своєї армії, але це мало позитивні і неґативні наслідки. Зголошених до служби людей неможливо було так скоро оформити, ані де примістити. Тим часом, російські аґенти залякували людей по таборах, що тих хто піде до УНА, Червона Армія суворо каратиме. В таборах полонених німці переконували всіх вояків іти до армії Власова і не слухати української пропаґанди. Та всеж таки свідоме і патріотичне українське вояцтво подолало всі перешкоди, невигоди та погрози і вступило до Української Національної Армії.
У цій хаотичній ситуації знову з допомогою прийшов д-р Арльт. За його старанням, УНА одержала в Німеку великі військові кошари, які стали збірним пунктом творення Другої Дивізії УНА.
Процеси організування УНА проходили досить справно, але нездорова українська позакулісна партійна дипломатія тривала дальше. Вихід ОУН(м) із УНК поглибив внутрішню кризу, що ускладнювало і так нелегку діяльність Комітету в справах допомоги цивільному населенню. Для розв’язки всіх спірних питань професор В. Кубійович запросив представників української спільноти на нараду, яка відбулася 12 березня 1945 року у Ваймарі, де було 16 осіб: Голова Українського Центрального Комітету професор В. Кубійович, його заступник К. Панківський, адвокат В. Доленко, професор В. Вєтухів, д-р М. Шлемкевич, А. Милянич, А Фіґоль, д-р Котик, полковник Бізанц та інші. Крім обговорення біжучих справ, рішено, що УНК перебере всю діяльність УЦК, який самозліквідується, як було домовлено раніше. Генерал Шандрук, відкрито з’ясував існуючі труднощі, створені ставленням ОУН(м) до УНК, і просив висловитися до цій справи. В дискусії д-р Паньківський катеґорично заявив, що всі українські партії чи організації повинні підпорядковуватися УНК. Д-ри Шлемкевич і Доленко, заявили, що помимо існуючих труднощів, УНК мусить продовжувати свою працю, з чим погодились усі присутні. Щоб поминути зайві партійні непорозуміння, генерал Шандрук пропонує вилучити всі політичні партії з УНК, а заступити їх анонімом “Українська спільнота”, на що погодилась більшість з присутніх включно з президентом Лівицьким та провідником ОУН С. Бандерою.
Чи це було пляново, чи тільки збіг обставин, але цим самим днем, 12-им березнем, закордонне міністерство німецького уряду датує свою Деклярацію визнання УНК і УНА, яку офіційно проголошено в міністерстві 15 березня 1945 року. Про дату і урочистість проголошення Деклярації повідомив генерала Шандрука д-р Арльт.
В довгоочікуваний день генерал Шандрук, в асисті д-ра Арльта і полковника Вольфа, увійшов до залі міністерства, де його привітали державні достойники військових і цивільних урядів. По короткій хвилі до залі увійшов міністер Стрінґрахт, з привітом подав руку Шандрукові, перепрошуючи, що міністер Ріббентроп є зайнятий і не може прийти особисто. Міністер, стоячи, прочитав Деклярацію, а потім передав її генералові Шандрукові:
“Райхсміністер Альфред Розенберґ,
Берлін, 12-го березня 1945 року.
До генерала Павла Шандрука, Берлін Шарльоттенбурґ. Щоб дати можливість повна участи в рішучій фазі боротьби проти большевизму і внести справедливий порядок національних відношень в Европі, в ім’я німецького уряду я визнаю діючий орган, створений Вами Український Національний Комітет, як національну репрезентацію України. Я проголошую:
1. УНК є єдиною репрезентацією українського народу, визнаного німецьким урядом.
2. УНК має право репрезентувати інтереси майбутньої України і так само проголошувати їх у своїх Декляраціях і Маніфестах.
Після остаточного полагодження справ про зібрання тих українців, що служать в німецькій армії, я зроблю вимогу, щоб всі українські відділи були зібрані разом для оформлення Української Визвольної Армії”.
підпис: Альфред Розенберґ.
Прочитавши Деклярацію, міністер повідомив, що вимоги до німецького уряду відтягнути всі українські з’єднання із західного фронту вже виконані заходами д-ра Арльта. До речі, Вермахт вже це зробив, але українці не чекають на звільнення — відходять самі.