Командир бриґади — полк. Дяченко, ад’ютант — поручник Юрків, к-р 1-го куреня — сотн. Фурс, к-р 1-шої сотні — хор. Гончарук, к-р 2-ої сотні — хор. Максименко, к-р 3-ої сотні — хор. Дмитренко, старшина для доручень -сотн. Арсенів, к-р 2-го куреня — пор. Гладич, старшина для доручень — хор. Матківський, к-р 4-ої сотні — Кириленко, к-р 5-ої сотні — (невідомий), к-р 6-ої сотні Федоренко, к-р 3-го куреня — пор. Старовійт, к-р вогневого куреня — (невідомий), к-р мотосотні — хор. І ваненко, господарчий відділ — хор. Яременко, чота жандармів — сотник Сокальський, чота санітарна — німець лікар і 6 санітарок українок.
Начальником штабу був призначений пор. Татарський, який майже два тижні блукав по Німеччині, а до бриґади не знайшов дороги.
Майже в 100% бриґада складалася з охотників, що були приготовані до найважчих завдань. У великій більшости вік стрільців не переходив 23 років. Сотні складалися за принципами земляцтва, як от наприклад: до першої сотні належали Миргородці, до 2-ої Лубенці, 3-тя сотня Чернигівці. Були рої, що складалися не тільки з земляків, але дуже часто з споріднених поміж собою. До своїх відділів вони відносились з великою любов’ю і кожне завдання намагалися виконувати якнайкраще. Бриґада, майже зовсім незалежна в стадії вишколу від німців, стрільцям імпонувала, а постійні похвали на інспекціях приймали, як заслужену належність. Звідси й родилась віра в своїх командирів. Особливо був дібраний 1-ий курінь, він був найкраще вишколений, у 2-му курені вирізнялась 4-та сотня, так звана УПА, бо кадрами були 32 упісти, які долучились до бриґади в районі Ґляца. 15 квітня бриґаду забрано по тривозі і навантажено в три ешелони, які відправлено на фронт.
В першім транспорті від’їхав штаб бриґади, 1-ий курень та мотосотня. Ввечері тогож дня не доїждаючи 12 кілометрів до Бавцена, транспорт був обстріляний кулеметним і гарматним вогнем. За наказом к-ра бриґади 1-ий курень, просто з вагонів, пішов у наступ і відкинув ворожі патрулі поза перші висоти. Відомості про ворога були, що Бавцен оточений і борониться.
Майже перед самим виїздом на фронт до бриґади були приділені 4 старшини вермахту — всі з німецьких протипанцерних частин. При штабі залишився майор Мартін. Офіційно вони звалися зв’язковими і як такі не мішалися до вишколу, а пізніше вже на фронті і до бойових наказів. Взагалі з своїми німцями бриґада не мала клопоту, бо навіть за такими дрібницями, як горілка, мусіли звертатися до к-ра бриґади, бо без його підпису не могли отримати з магазину.
Завданням бриґади було — втримати зайняті позиції і не допустити до розширення прориву. Бриґада ввійшла в склад корпусу “Герман Ґерінґ”. Впродовж ночі стежі устійнили перебіг фронту ворога й пов’язались з сусідами. Бриґада двома куренями зайняла становища, 3-ій був у резерві. Ворог тримався пасивно і тільки час до часу його таки гарматним вогнем обстрілювали район розташування бриґади.
17 квітня бриґада отримала наказ сильними відділами перевести розвідку в напрямку Бавцену і пов’язатись з німцями, що боронилися в оточеному місті. Завдання це було доручене 4-ій сотні УПА, мотопатрулям і 2-ій сотні. Завдання це було виконане патролею 2-ої сотні, яка знищивши два танки Т-34, прорвалася в Бавцен, з якого припровадили двох німців із “фолькштурму”, що обороняли місто. Тут уже почався клопіт із сотнею УПА, яка замість на тили ворожі потрапила продертись на власні і над вечір другого дня знайшлася в 20 клм. від фронту.
К-р сотні оправдувався тим, що він не може поборювати совєтські танки, бо там можуть бути українці! Припертий к-ром бриґади — признався, що має наказ “друга Омелька” (псевдо зв’язкового з уряду УГВР, до Штабу ген. Шандрука — Петренко) за ніяку ціну встрявати в бій. На перший раз дарувалось, з попередженням, що як щось подібного повториться, то буде без сумніву розстріляний. Бідний хлопчина, бо знайшовся в положені без виходу, бо мав аж два командири і не знав, чиї накази виконувати.