22 квітня ввечері 3-тя сотня з наказу к-ра куреня сотника Фурса перейшла в наступ, виперла ворога з його становищ та зайняла залізничну станцію. Взято 12 полонених і що головне — вагон з тютюном.
23 квітня, бриґада двома своїми куренями, при незначному спротиві ворга, просунулась на 5 клм. вперед і затрималась, не доходячи до автобану Дрезден — Бавцен. По старому висимо в повітрі, не маючи безпосереднього зв’язку з німецькими частинами.
В наступі патролі мотосотні окружили з півтора десятка ворожих піхотинців, які по короткій стрілянині покидали зброю, а їхній командир утік до пивниці і на пропозицію скласти зброю відповідав стрілами з автомата. Над’їхав к-р бриґади, який наказав взяти живого… Кинуто дві ґранати сльзоточивих — не помогли, душився без повітря, але відповідав стрілами, щойно дві зачіпних перервали забаву. Шкода, цей герой був грузином за національністю, груди всі в орденах від Леніна до Слави включно.
27 квітня донесли патролі, вислані ще попереднього дня, що на передпіллі великий рух. Шосейний шлях, що веде з Бавцену на Дрезден, заповнений відступаючою піхотою і обозами. На світанку того ж дня на відтинок 1-го куреня прибув к-р бриґади та з власної ініціятиви наказав наступ 2-ій і 3-ій сотням. Наступ цей заламався в кулеметному і мінометному вогні ворога, що перейшов навіть до протинаступу, прорвав оборонну лінію 1-ої сотні і почав виходити на тили бриґади. Десь перед 8-ою годиною, від штабу бриґади прийшло донесення, що ворог загрожує вже безпосердньо штабові.
Командир бриґади, наказавши к-рам куренів триматись далі, а сам зі своїм (фольксваґеном) бічними дорогами і полями продістався до штабу, зібравши всіх вояків, що були під руками включно до штабовиків і німецьких шоферів (у тому часі бриґада мала вже дві приділених німецьких автоколони), з тією збираниною перейшов в контрнаступ, який провадив особисто, не злазячи з авта. Залишивши понад 30 забитих, ворог почав відступати, густо застеляючи поле своїми трупами. По виході на лінію власних сотень, щоб не дати ворогові опам’ятатись к-р бриґади наказав перейти в наступ 5-ій і 6-ій сотням який провадив особисто пор. Гладич.
Ворог не витримав цієї бравурної атаки і почав здаватись. Майже в тім самім часі, з власної ініціятиви, перейшла в наступ і 2-га сотня. Майже все передпілля забіліло простиралами а то сорочками, що їх червоні підносили на баґнетах. Пробували комісари і к-ри червоних стріляти до власних людей, але вони всі були знищені своїми. До 11-ої години вранці бриґада мала вже такі трофеї: понад 300 полонених рядовиків, 10 офіцерів, переважно молодших лейтенантів, к-ра дивізії полк. Лілевського, 4-ри протипанцерні гармати, 5-ть полкових мінометів, коло 20 кулеметів, велику кількість гарматної і рушничної амуніції і понад 200 пар коней разом з возами, навантаженими різним військовим майном.
Був вповні розбитий 19-ий піший полк 7-ої польської дивізії, в складі якої 25-30 % було не поляків, а командний склад від к-ра сотні і вище не поляки. Були серед полонених і наші землячки, щось до 50 людей, які ще таки того дня увійшли в склад бриґади. Завданням того полку було прикрити відступ дивізії з-під Бавцена. Причиною масової здачі в полон була неможливість відвороту. Патролі і частина 1-ої сотні, що лишились на тилах ворога, з лісків і забудувань вогнем (штурмґеверів) не давали можливости відступу ворожим частинам. Одночасно з нашим наступом над’їхали 6 німецьких “квочок” (автоматичні 37 мм гарматки на панцерних автах) які у великій мірі причинилися до розбиття 7-го полку.
Після полудня того ж таки дня, приїхав до штабу бриґади к-р корпусу і особисто причепив к-рові бриґади “залізний хрест”, наказавши подати список старшин і козаків для відзначень. К-р корпусу виявився дуже милим “старшим паном”, який сам запросився до нас на вечерю, щоб краще запізнатися з нами, його цікавила частина, яка в 8-му році війни ще хоче воювати. Майже до капітуляції був нашим щоденним гостем. Дякуючи йому, в пізніших часах бриґада була переміщена і відійшла за Ельбу, що хоч частинно нас урятувало. Багато допоміг нами зфабрикований наказ від ген. Шандрука, аби бриґада йшла на злучення з 1-ою Дивізією.
В годинах пополудневих почали прибувати полонені та підвозити трофеї. Привезли і раненого к-ра ворожої дивізії. Одягнутий в польську уніформу. Ще на фронті відмовився від перев’язки, те саме зробив і при штабі. Підійшов к-р бриґади і заговорив з ним по польськи — відповів по російськи, польської мови майже не знав. Запропонував йому горілку, а знаючи, що совєти не узнають чарок — наляв до склянки. Випивши, він подякував і попросив ще пів склянки. А тепер, хай роблять перев’язку. Котрийсь з наших автоматників добре проїхався, бо дві кулі мав по ногах і три по ребрах. Не хотів спочатку вірити, що його полк розбили наші три сотні, які цілковито не мали тяжкої зброї. Майже до вечора проговорив з нашим к-ром бриґади та цікавився, що ми робимо з полоненими. На запитання полк. Дяченка, “а якби я до вас попав в полон” — “Краще не будемо про це говорити…” Другого дня був відісланий до штабу корпусу, а перед тим просився, аби його лишити при бриґаді та не відсилати до німців. В бриґаді розпочався рух, вогневий курінь — нарешті має зброю, дістали 2 коні. 2-ий курінь озброївся совєтськими автоматами. В сотнях набралися певности і минув той страх перед большевиками. Зле виходили на цьому німці, бо не було ночі без трагічного випадку, на оклик: “стій, гасло!” німці відповідали стрілами, а черга з нашого автомата майже завше була цільною. Відтинок бриґади був обставлений таблицями, якими заборонялось німцям нічний рух в районі бриґади.