Ден Сіммонс
Терор
Ця книжка присвячується, з любов’ю й подякою за незабутні арктичні спогади, Кеннету Тобі, Маргарет Шерідан, Робертові Корнсвейту, Дугласові Спенсеру, Діві Мартіну, Вільяму Селфу, Джорджеві Феннеману, Дмитрію Тьомкіну, Чарльзові Ледереру, Христіану Нібі, Хоуксу й Джеймсові Арнессу.
Саме завдяки цій невловимій властивості білий колір, позбавлений перелічених приємних асоціацій і пов’язаний із предметом, що є страхітливим сам по собі, украй посилює його жахливі риси. Погляньте на білого полярного ведмедя або на білу тропічну акулу, що, як не рівне сліпучо-біле забарвлення, робить їх такими невимовно страшними?
Мертвотна білина надає тріумфально-кровожерному виглядові цих нерозумних істот якоїсь огидної підступності, яка викликає ще більшу відразу, ніж страх. Саме тому навіть лютозубий тигр у своєму геральдичному вбранні не може так нажахати людину, як ведмідь чи акула в сніжно-білому покриві.
Герман МЕЛВІЛЛ,
«Мобі Дік» (1851)
1 КРОЗЬЄ
70° 05′ півн. шир., 98° 23′ зах. довг.
Жовтень 1847 року
Капітан Крозьє піднявся на палубу якраз вчасно, щоб зауважити, що його корабель атакували небесні примари. Над капітаном — і над «Терором» — переливалися мерехтливі звивини світла, але одразу ж задкували, як барвисті лапи агресивних, але зрештою боязких привидів. Ектоплазматичні[1] скелетоподібні пальці тягнулися до корабля, розчепірювалися, готові хапати, а потім знову відступали.
Температура була вже 50 градусів за Фаренгейтом[2] і швидко падала. Через туман, що спустився раніше, протягом єдиної години тьмяного світла, яка тепер становила їхній день, вкорочені щогли — усі три стеньги[3] й брам-стеньги, верхній такелаж та найвищий рангоут[4] були спущені й складені на палубі[5], щоб запобігти падінню буруль на голови і зменшити шанси корабля перекинутися під вагою обмерзлої криги — усі вони стирчали зараз, наче грубо обрізані безверхі дерева, які підсвічує полярне сяйво, що витанцьовує від одного тьмяного небокраю до іншого. Крозьє спостерігав, як тороси[6] крижаних полів довкола судна ставали блакитними, потім стікали фіолетом, а згодом сяяли таким смарагдом, наче пагорби його дитинства у Північній Ірландії. Ледь не за милю по носу з правого борту велетенська плавуча гора айсберга, що затуляла собою «Еребус» — напарника «Терору» — на коротку мить, здавалося, запломеніла всередині, засяявши своїми власним холодним, потаємним вогнем.
Піднявши комір і задерши голову, за сорокалітньою звичкою оглядаючи стан щогл і такелажу[7], Крозьє помітив, що зорі над головою блищать холодно й рівно, але над самим горизонтом вони не тільки мерехтять, але й переміщуються, якщо до них придивитися, короткими ривками рухаються ліворуч, потім праворуч, потім скачуть вгору та вниз. Крозьє вже бачив таке — на далекому півдні разом з Россом та в цих водах під час попередніх експедицій. Науковець того рейсу до Південного полюса, чоловік, що вперше зимував посеред криги, протираючи й поліруючи лінзи для свого телескопа, пояснив Крозьє, що такі пертурбації зірок, ймовірно, спостерігаються через раптові зміни рефракції[8] в шарах холодного повітря, що обважніло, але неспокійно лежать над покритим кригою морем та невидимими замерзлими землями. Іншими словами, над новими континентами, яких ніколи не бачило око людини. Або принаймні, думав Крозьє, тут, в Арктиці, йдеться про очі білої людини.
Крозьє і його друг, а пізніше — командир, Джеймс Росс відкрили саме такий доти недосліджений континент — Антарктиду — менш ніж п’ятьма роками раніше. Вони назвали на честь Росса море, бухти і землю. Вони назвали гори на честь спонсорів та друзів. Вони нарекли два вулкани, що бовваніли на горизонті, на честь двох своїх кораблів — саме цих двох кораблів — назвавши димні гори Еребус і Терор. Крозьє був здивований, що вони не назвали якийсь важливий географічний об’єкт на честь свого суднового кота.
Але не назвали нічого на його честь. Аж по цей жовтневий вечір тьмяного дня 1847 року жоден арктичний чи антарктичний континент, жоден острів, затока чи фіорд, жоден гірський хребет, шельфовий льодовик, вулкан чи бодай якийсь паскудний айсберг не назвали іменем Френсіса Роудона Мойри Крозьє.
Втім, уголос Крозьє навіть не чортихнувся. Вже те, що він згадав про це, свідчило, що він таки трохи п’яний. «Ну і біс з ним, — подумав він, автоматично втримуючи рівновагу на зледенілій палубі, що зараз накренилася[9] на дванадцять градусів на правий борт і з диферентом[10] на ніс вісім градусів. — Я вже три роки поспіль частіше п’яний, ніж тверезий, хіба не так? Завжди п’яний відтоді, як Софія… Але і п’яний я все ще кращий моряк і капітан, ніж той нікчемний байстрюк Франклін будь-коли був тверезим. Або його улюбленець, рум’янощокий шепелявий пудель Фітцджеймс, скажімо».
1
Ектоплазма — в окультизмі та парапсихології — в’язка субстанція загадкового походження, яка нібито виділяється (через ніс, вуха тощо) організмом медіума та слугує потім основою для подальшого процесу матеріалізації (кінцівок, осіб, фігур)
4
Рангоут («кругле дерево», гол.) — сукупність усіх щогл, рей, гафелів тощо, на яких судно несе вітрила.
6
Тороси — вертикальні, руба, гребені з льоду, що утворюються від тиску криги під час зіткнення льодових полів та крижин.
7
Такелаж — всі «мотузки» на судні, які утримують щогли (стоячий такелаж), та піднімають вітрила (бігучий такелаж).
8
Рефракція — уявне зміщення небесного світила, що відбувається внаслідок заломлення променів, світла в земній атмосфері.
10
Диферент — нахил судна вздовж діаметральної площини. Диферент на ніс — ніс занурений сильніше, корма вище.