Він знав, що сер Джон, після того як закінчить плавання Північно-Західним проходом, збирається зайти в російські та китайські порти, тож лейтенант Ірвінг уже будував плани після перевестися на якийсь корабель королівського флоту, приписаний до тамтешніх вод, або, може, навіть піти у відставку, написати книжку про свої пригоди й обійняти посаду керівника в дядьковій компанії з торгівлі шовком та продажу дамських капелюшків у Шанхаї.
Трюм був темніший і холодніший за твіндек.
Ірвінг ненавидів трюм. Він нагадував йому могилу — навіть більше, ніж його промерзла койка або тьмяно освітлена холодна нижня палуба. Він спускався сюди тільки тоді, коли треба було оглянути складені мертві тіла — або частини мертвих тіл — у замкненій трупарні. Щоразу він уявляв собі, що скоро хтось так само оглядатиме тут внизу його власний труп. Ірвінг підняв свій ліхтар і побрів на корму через калюжі талої води й задушливе вологе повітря. Котельня спочатку здалася йому порожньою, але потім лейтенант побачив тіло на койці біля переділки правого борту. Ліхтарі не горіли, й приміщення освітлювалося тільки червоними сполохами, що танцювали на вугіллі за ґратами однієї з чотирьох закритих заслінок топки, і в цьому тьмяному світлі довге тіло, що розтягнулося на койці, здавалося мертвим. Розплющені очі моряка дивилися на низьку стелю не моргаючи. Він навіть не повернув голови, коли Ірвінг увійшов і підвісив свій ліхтар на так біля вугільного бункера.
— Що привело вас сюди, лейтенанте? — запитав Джеймс Томпсон.
Механік все так само не повертав голови і не моргав. У котрийсь із днів минулого місяця він припинив голитися, і зараз його худе бліде обличчя заросло щетиною. Очі ховалися в темних глибоких западинах. Скуйовджене волосся покрилося сажею й злиплося від поту. Навіть тут, у котельні, коли вогонь у топці ледь жеврів, температура повітря була близько нуля, але Томпсон лежав у самих лише штанях, нижній сорочці та підтяжках.
— Я шукаю Сайленс, — сказав Ірвінг.
Моряк продовжував витріщатися на палубу над головою.
— Леді Сайленс, — пояснив молодий лейтенант.
— Ескімоську відьму, — уточнив механік.
Ірвінг прокашлявся. Вугільний пил стояв тут стовпом, аж було важко дихати.
— Ви її не бачили, містере Томпсон? Чи, може, чули щось незвичне?
Томпсон, який все ще не повертав голови і не моргав, тихо розсміявся. Той сміх звучав доволі дивно — як деренчання камінців у кухлі — і закінчився кашлем.
— Дослухайтеся, — сказав механік.
Ірвінг обернувся. Було чути тільки звичайні звуки, хай навіть гучніші тут, у темному трюмі: протяглий стогін криги, що стискає корабель; лункий тріск залізних цистерн і металевих конструкцій підсилення корпуса корабля попереду й позаду котельного відділення; віддалене завивання хуртовини високо вгорі; гуркіт шматків криги, що падають додолу, викликаючи вібрацію у шпангоутах; глухе рипіння щогл, які здригаються у своїх степсах[74]; різкий скрип обшивки корпуса і незмовкний свист, тріщання й гудіння парового котла і труб навколо.
— Хтось або щось ще дихає на цій палубі, — продовжив Томпсон. — Хіба ви не чуєте?
Ірвінг напружив слух, але не почув ніякого дихання, хіба що котел видавав звуки, схожі на важке дихання якоїсь величезної істоти.
— А де Сміт і Джонсон? — запитав лейтенант. Це були два кочегари, які цілодобово працювали тут із Томпсоном.
Механік байдуже стенув плечима.
— Коли треба підкидати так мало вугілля, як цим часом, вони потрібні мені лише на кілька годин на день. Більшу частину вахти я проводжу тут сам, рачкуючи серед трубогонів та клапанів, лейтенанте. Латаю. Регулюю. Заміняю. Намагаюся підтримувати цю… штуку… в робочому стані, прокачуючи гарячу воду через труби нижньої палуби по кілька годин щодня. Через два, щонайбільше три місяці це все перетвориться на непотріб. У нас вже немає вугілля, щоб іти під парою. А скоро не буде вугілля й на опалення.
74
Степс — дерев’яний підкладень з круглим отвором на кілі судна, в який впирається щогла, що пронизує всі палуби. Кінець щогли, який вставляється в степс, називають шпором.