Ірвінг уже чув такі розмови в офіцерській кают-компанії, але його вони мало обходили. Три місяці видавалися цілою вічністю. Наразі він мав переконатися, що Сайленс на кораблі немає, і доповісти про це капітанові. Потім він спробує знайти її, хай навіть і не на борту «Терору». А потім він спробує вижити в наступні три місяці. Він перейматиметься браком вугілля колись згодом.
— До вас дійшла ця чутка, лейтенанте? — запитав механік. Він, як і раніше, застигло лежав на койці, незмигно дивлячись угору і не повернувши голови, щоб подивитися на Ірвінга.
— Ні, містере Томпсон, яка чутка?
— Що ця… штука на кризі, примара, диявол… пробирається всередину корабля, коли їй тільки заманеться, і пізно вночі швендяє палубою трюму, — сказав Томпсон.
— Ні, — сказав лейтенант Ірвінг. — Нічого такого я не чув.
— Побудьте тут один на палубі трюму достатню кількість вахт, — сказав моряк з койки, — і ви все почуєте і побачите.
— Надобраніч, містере Томпсон. — Ірвінг узяв свій ліхтар, який шипів і потріскував, вийшов у коридор і пішов на ніс.
Залишалося оглянути всього кілька місць на палубі трюму, і Ірвінг збирався покінчити з цим якнайшвидше. Трупарня була заперта, лейтенант на взяв у капітана ключів від неї, тож, переконавшись, що важкий замок був цілий і замкнений, він пішов далі. Йому зовсім не хотілося побачити, що ж там гучно шкреблося й плямкало за товстими дубовими дверима.
Двадцять один величезний залізний водяний танк, що вишикувався вздовж стінки корпуса, не залишав жодного місця для схованки ескімоски, і тому Ірвінг пішов у вугільні бункери, де його ліхтар ледь блимав у густому, чорному від вугільного пилу повітрі. Залишки мішків з вугіллям, які колись заповнювали кожен бункер від днища зовнішнього борту до бімсів[75] палуби твіндека над головою, зараз просто відділяли кожен вкритий сажею бункер, як низькі барикади з мішків з піском. Він не міг уявити леді Сайленс, що обладнує собі сховок в одній із цих смердючих, темних, заразних чортових нір — їхні пайоли[76] хлюпалися в лляльних водах, і тут повсюди шастали пацюки, — але він мав перевірити.
Закінчивши оглядати вугільні бункери та комори в середній частині корабля, лейтенант Ірвінг перейшов до ящиків та діжок, що залишалися у форпіку[77], якраз під кубриком команди та гігантською плитою містера Діггла двома палубами вище. Вузенький трап спускався через палубу твіндека до цих запасів, і тонни будівельної деревини звисали з товстих бімсів над головою, перетворюючи простір на заплутаний лабіринт і примушуючи лейтенанта пересуватися навприсядки, але тепер тут було вже набагато менше ящиків, бочок та всіляких пакунків, ніж два з половиною роки тому. Але більше пацюків. Набагато більше.
Шукаючи поза ящиками та в тих ящиках, що були більші за розміром, підсвічуючи собі ліхтарем, аби переконатися, що діжки, які стояли в ллялах, були або закупорені, або порожні, Ірвінг саме обходив вертикальний носовий трап, коли побачив розпливчасту білу пляму і вловив якісь дивні звуки й гарячковий рух одразу поза тьмяним світляним кругом ліхтаря. Це була якась величезна жива істота, і вона не було жінкою.
Ірвінг був неозброєний. На частку секунди він замислився, чи не кинути йому ліхтаря і не помчати через темряву назад до трапу в середній частині корабля. Звісно, він не побіг і відкинув таку думку раніше, ніж вона сформувалася. Він ступив крок уперед і голосом, гучнішим і владнішим, ніж сам від себе сподівався, вигукнув:
— Хто тут? Назвіть себе!
І потім він побачив їх у світлі ліхтаря. Йолоп Магнус Менсон, найбільший здоровань експедиції, що метушливо намагався натягнути свої штани, намацуючи ґудзики величезними брудними пальцями. А за кілька футів від нього Корнеліус Гіккі, помічник купора, зростом заледве п’ять футів, з оченятами-намистинами і тхорячим обличчям, накидав на плечі свої спущені підтяжки.
У Джона Ірвінга відвисла щелепа. Знадобилося кілька секунд на те, щоб побачене ним відфільтрувалося мозком і він зрозумів — содоміти. Про щось таке він, звісно, чув і жартував зі своїми товаришами з приводу таких речей, а одного разу навіть був очевидцем покарання канчуками, коли молодший лейтенант на «Екселенті» зізнався в таких вчинках, але Ірвінг ніколи не думав, що потрапить на корабель, де… служитиме з моряками, які… Менсон, цей велетень, загрозливо наблизився до нього. Чоловік був такий високий, що скрізь під палубою, аби не зачіпати бімсів, ходив напівзігнутий, і він так звик до цієї ходи горбаня, що навіть на відкритому повітрі сутулився і човгав ногами. Зараз його гігантські руки метелялися у світлі ліхтаря, і він виглядав наче кат, що наближається до засудженого.
75
Бімс — поперечні балки між шпангоутами судна, які їх стягують і на яких настелено палубу.
76
Пайоли — окремі щити палубного настилу на днищі судна чи шлюпки, що легко знімаються для доступу до днища. Під ними накопичується волога й стічні води — лляла, які треба періодично відкачувати помпами.