Потім почалися Опійні війни, і 1841 року Фітцджеймс зарекомендував себе вже як справжній герой, відзначений своїм капітаном та Адміралтейством не менше п’яти разів. Хвацький юнак, якому на той час виповнилося двадцять дев’ять років, застосував ракети, щоб зігнати китайців з вершин Тзекі та Сегоан, знову застосував ракети, щоб витіснити їх з Чепуа, брав участь у бою на суходолі поблизу Вусанга і повернувся до своїх вправ з ракетами під час штурму Чинг-Кіанг-Фу. Серйозно поранений, лейтенант Фітцджеймс спромігся, на милицях та в бинтах, бути присутнім під час капітуляції китайців і підписання Нанкінської угоди. Підвищений до командора у ніжному віці всього тридцяти років, найвродливіший моряк на флоті отримав під своє командування військовий шлюп «Кліо», відчуваючи впевненість у своєму блискучому майбутньому.
Але потім, 1844 року, Опійні війни закінчилися, і — як воно завжди і буває з планами на майбутнє у Королівському військово-морському флоті, коли зненацька підкрадається віроломний мир, — Фітцджеймс опинився без команди, на березі та на половинній платні. Крозьє знав: якщо пропозиція Служби географічних досліджень очолити експедицію була для сера Джона Франкліна, дискредитованого старого чоловіка, несподіваною удачею, то пропозиція узяти на себе практичне командування кораблем Її Величності «Еребус» була для Фітцджеймса блискучим другим шансом.
Але зараз цей «найвродливіший чоловік на флоті» втратив свій рум’янець і звичний добрий гумор. Тимчасом як більшість офіцерів та матросів зберігали свою вагу навіть на двох третинах колишнього раціону — моряки Служби географічних досліджень отримували раціон більший, ніж дев’яносто дев’ять відсотків англійців на березі, — командор, зараз уже капітан, Фітцджеймс втратив два стоуни[81]. Його однострій зараз теліпався на ньому. Колишні хлоп’ячі буйні кучері ледь вибивалися з-під кашкета чи «вельської перуки». Обличчя Фітцджеймса, завжди трохи повновиде, зараз здавалося витягнутим, виснаженим і блідим у світлі каганців або підвішених ліхтарів.
На людях поведінка командора, в якій завжди природним чином поєднувалися гумор, самоіронія та твердість наказів, залишалася колишньою, але наодинці з Крозьє Фітцджеймс говорив менше, усміхався рідше і занадто часто виглядав спантеличеним та жалюгідним. Для такого меланхоліка, як Крозьє, ці ознаки були очевидними. Часом йому здавалося, нібито він дивиться у дзеркало, попри те, що меланхолійне обличчя, яке він бачив перед собою, належало шляхетному англійському джентльменові з аристократичною звичкою ледь шепелявити, а не ірландському нікчемі.
У п’ятницю третього грудня Крозьє зарядив рушницю і вирушив у тривалу самотню прогулянку, долаючи холодну темряву, що пролягла між «Терором» та «Еребусом». Якщо та тварюка на кризі захоче схопити його, подумав Крозьє, то кілька озброєних матросів нічим йому не зарадять. Як те сталося у випадку із сером Джоном.
Крозьє дійшов безпечно. Вони з Фітцджеймсом обговорили стан справ — занепалий моральний дух матросів, їхнє прохання провести недільне богослужіння, ситуацію з консервованою їжею і необхідність скоротити раціон після Різдва — і зійшлися в думці, що спільна служба Божа наступної неділі може бути непоганою ідеєю. Оскільки в них на борту немає капеланів або самозваних священиків — до минулого червня обидві ці ролі виконував сер Джон, — проповідь прочитають обидва капітани. Крозьє думав про майбутнє завдання ще з більшою нехіттю, ніж про візит до портового дантиста, але розумів, що це необхідно зробити.
Настрої матросів були вкрай небезпечними. Лейтенант Едвард Літтл, виконавчий офіцер Крозьє, доповідав, що матроси на «Терорі» почали виготовляти намисто та інші амулети з пазурів і зубів білих ведмедів, яких вони вполювали минулого літнього сезону. Лейтенант Ірвінг кілька тижнів тому доповів, що леді Сайленс переселилася у схованку в носовому канатному ящику і що матроси почали залишати у трюмі свої порції рому та пайки їжі, наче роблячи підношення відьмі або святій у сподіванні на її заступництво.
— Я задумуюсь про ваш бал, — сказав Фітцджеймс, коли Крозьє почав збиратися назад.
— Мій бал?
— Великий венеційський карнавал, який влаштував Гоппнер, коли ви зимували з Паррі, — продовжив Фітцджеймс. — Коли ви переодяглися чорношкірим лакеєм.
81
Стоун — англійська міра ваги, що становить 14 фунтів (6,34 кг). Тобто схуд більш ніж на 12 кілограмів.