Ця крига навіть не дозволяла їм поховати своїх мертвих.
Томас Бланкі картав себе, що став інструментом зла — або, можливо, тільки дурощів, — коли використав свій більш ніж тридцятилітній досвід льодового лоцмана, щоб запроторити сто двадцять шість моряків на неймовірні двісті п’ятдесят миль через кригу до цього місця, де все, що їм залишалося, — це тільки померти.
Зненацька пролунав крик. Потім звук пострілу з дробовика. Потім знову крик.
21 БЛАНКІ
70° 05′ півн. шир., 98° 23′ зах. довг.
5 грудня 1847 року
Бланкі зубами стягнув рукавицю з правої руки, кинув її на палубу і звів свою рушницю. Традиційно офіцери на вахті не були озброєні, але капітан Крозьє наказом поклав край цій традиції. Кожна людина на палубі має бути повсякчас озброєною. Зараз, знявши рукавицю, у самій лише тонкій вовняній пальчатці, Бланкі зміг просунути пальця в скобу спускового гачка, але його рука одразу замерзла на крижаному вітрі.
Зник вогонь ліхтаря матроса Беррі — з вахти лівого борту. Здавалося, звук пострілу долинув з лівого краю брезентового навісу на шкафуті[87] судна, але льодовий лоцман знав, що вітер і сніг спотворюють звуки. Бланкі все ще бачив вогонь ліхтаря біля правого борту, але він підстрибував і рухався.
— Беррі? — закричав він у бік темного лівого борту. Він майже фізично відчув, як скажений вітер підхопив два склади і відніс їх назад на корму. — Хендфорд?
Тепер зникло світло ліхтаря і з правого борту. Ліхтар Дейві Лейса на носі можна було б побачити під брезентом на шкафуті в ясну ніч, але ця ніч аж ніяк не була ясною.
— Хендфорд? — містер Бланкі рушив уперед вздовж лівого борту з наміром обійти довге тентове накриття, тримаючи рушницю у правій руці і ліхтар, який він зняв зі стернової колонки, в лівій. У кишені шинелі в нього лежали три запасні патрони, але з власного досвіду він знав, як довго намацувати їх і перезаряджати рушницю на такому холоді.
— Беррі! — закричав він. — Хендфорд! Лейс!
Тепер, ніби всього іншого було мало, виникла небезпека, що три моряки можуть у темряві перестріляти один одного, засліплені сніговою завірюхою на похилій зледенілій палубі, хоча, судячи з усього, Алекс Беррі вже розрядив свою зброю. Другого пострілу не було. Але Бланкі знав, що варто йому почати обходити заледенілий тент з боку лівого борту, Хендфорд і Лейс зненацька вийдуть назустріч, і перелякані чоловіки можуть вистрілити у що завгодно, навіть у ліхтар, якщо той рухатиметься.
Але попри все він йшов уперед.
— Беррі? — крикнув він, підійшовши на відстань десяти ярдів до поста дозорця лівого борту.
Кутиком ока він вловив якийсь рух посеред сніговію — розпливчаста тінь чогось занадто великого, щоб бути Алексом Беррі, — а потім пролунав гуркіт, гучніший за будь-який рушничний постріл. Наступної миті прогримів ще один вибух. Бланкі, хилитаючись, відійшов до корми кроків на десять, аж тут бочки, дерев’яні барильця, ящики та інший судновий скарб злетіли у повітря. Лише через деякий час він збагнув, що ж сталося: намет з обмерзлого брезенту посеред палуби, розтягнутий до носа і корми, зненацька обвалився, вусібіч розкидавши тисячі фунтів накопиченого на ньому снігу та криги, розметавши по палубі запаси, що зберігалися під ним — головним чином бочки з легкозаймистою смолою, матеріали для конопачення і ящики з піском, яким посипали сніг, спеціально залишений на палубі для кращої теплоізоляції. Нижні реї грот-щогли, які більше року тому розвернули вздовж осі судна від корми до носа, щоб утворити каркас для тенту, з гуркотом упали на головний люк і тамбур трапу. Тепер, коли вага брезенту, снігу і рей притискала кришку люка, Бланкі та іншим трьом вахтовим морякам шлях на нижню палубу був відрізаний, так само як і ніхто звідти не міг піднятися нагору, щоб з’ясувати причини вибуху. Льодовий лоцман знав, що люди внизу незабаром кинуться до носового люка, наглухо забитого на зиму, і почнуть відкривати його, але все це потребувало часу.
«Цікаво, чи будемо ми все ще живі, коли вони дістануться на палубу?» — подумав Бланкі.
Рухаючись якомога обережніше по всіяному піском утоптаному снігу на похилій палубі, Бланкі обійшов купу уламків позаду зруйнованого тенту і почав пробиратися вузьким проходом, що залишився вздовж правого борту.
Раптом перед ним виріс якийсь неясний силует.
Усе ще тримаючи лівою рукою ліхтар, Бланкі підняв рушницю і поклав пальця на спусковий гачок, готовий стріляти.
— Хендфорд! — вигукнув він, побачивши блідий овал обличчя посеред темної маси шарфів. «Вельська перука» моряка сповзла з голови. — Де ваш ліхтар?