А потім вона підвелася на задніх лапах.
Бланкі бачив тільки розпливчастий силует істоти, уявлення про розміри якої давало лише те, що вона загородила його від сніговію, — але він зрозумів, що вона насправді величезна. Маленька трикутна голова, якщо там, у темряві, він бачив саме голову, піднялася вище того рівня, де колись були реї. В білястому трикутнику голови зяяло щось схоже на два отвори — очі? — але вони були на висоті принаймні чотирнадцяти футів над палубою.
«Це неможливо», — подумав Томас Бланкі.
Істота рушила до нього.
Бланкі перехопив рушницю правою рукою, притис до плеча приклад, підпер лівою рукою в рукавиці і вистрілив.
Спалах полум’я від пострілу дав льодовому лоцманові можливість на півсекунди зазирнути в чорні, мертві, позбавлені будь-якого виразу акулячі очі, що вирячилася на нього, — ні, зовсім не акулячі, зрозумів він за мить, засліплений спалахом пострілу, а два ебенові кружала, набагато злостивіші та розумніші, ніж чорні зіниці акули, — а також безжалісний позирк хижака, який бачить у тобі тільки здобич. І ці бездонні діри чорних очей були високо над ним, над широчезними, ширшими за розмах рук Бланкі, плечима і стали насуватися на нього, коли нечіткий силует колихнувся вперед.
Бланкі швиргонув непотрібною рушницею в тварюку — часу на перезаряджання зброї не було — і стрибнув на ванти[88].
Тільки завдяки сорокарічному досвіду плавання льодовий лоцман посеред темряви та снігової круговерті, навіть не спробувавши пригледітись, точно знав, де мають бути зледенілі ванти. Він вчепився в них скоцюрбленими пальцями правої руки без рукавиці, підтягнув ноги, судомно намацуючи черевиками вибленки[89], стягнув зубами ліву рукавицю і почав здиратися нагору, висячи майже догори дриґом на внутрішній стороні косо натягнутих над палубою вантів.
За шість дюймів під ним щось розітнуло повітря із силою двотонного штурмового тарана, розгойданого на повний розмах. Бланкі почув, як три товсті вертикальні троси вантин тріщать, рвуться… неймовірно!… і лопаються, підлітаючи догори і ледь не струсивши Бланкі вниз на палубу.
Однак він утримався. Перекинувши ліву ногу на зовнішній бік останньої вцілілої вантини, що залишалася натягнутою, знайшов точку опертя і почав здиратися вище, не зупиняючись ні на секунду. Томас Бланкі рухався, як мавпа, неначе знову став дванадцятилітнім хлопчиськом, який думав, що всі щогли, вітрила, троси і такелаж трищоглового військового корабля, де він служив юнгою, були споруджені за наказом Її Величності лише для його задоволення.
Зараз він уже здерся на двадцять футів, дістався до рівня другого рея, який усе ще був розвернутий під правильним кутом впоперек судна, коли тварюка внизу знову вдарила по юферсах[90] Байтового такелажу, вириваючи з дерева болти та шпильки, з м’ясом висмикуючи залізні блоки зі зледенілих релінгів.
Обірвані троси шугнули догори і гойднулися до грот-щогли. Бланкі знав, що він не витримає сильного удару зледенілих тросів, які гепнуть ним об щоглу, і він зірветься й шкереберть полетить униз, в лапи та щелепи тієї почвари. Все ще не здатний бачити у темряві далі ніж на п’ять футів, льодовий лоцман стрибнув на чохол вітрила.
Задубілими пальцями він вхопився за рей і троси, якими він кріпився, а його ноги замолотили в повітрі, поки не намацали під собою перти[91]. Бланкі знав, що пересуватися по пертах краще босоніж, але тільки не цієї ночі.
Він виліз на марса-рей, що був на висоті більше ніж двадцять п’ять футів над палубою, і обхопив промерзлий дубовий брус руками, припавши до нього усім тілом, як нажаханий вершник до гриви коня, ковзаючи ногами по зледенілому чохлу, щоб знайти опертя на слизькій шнурівці.
Зазвичай, навіть у темряві, на сильному вітрі, під снігом і градом, будь-хто з порядних моряків здатен здертися ще на шістдесят футів по рангоуту й такелажу, аж поки досягне салінга грот-щогли, звідкіля зможе сипати образами на свого спантеличеного переслідувача, як шимпанзе жбурляє вниз плоди дерева або кізяки з геть недосяжної висоти. Але на «Терорі» цієї грудневої ночі не було рангоуту або верхнього такелажу. Тож і не було цієї точки недосяжності, де могла б почуватися цілком безпечно людина, яка тікає від могутнього чудовиська, здатного розтрощити головний рей. Рік тому, у вересні, Бланкі допомагав Крозьє і Гаррі Пеґлару, фор-марсовому старшині, коли вони готували «Терор» до його зимівлі вдруге за час експедиції. Це була ані легка робота, ані безпечна. Реї та бігучий такелаж[92] зняли і склали на палубі. Потім обережно спустили брам-стеньги та стеньги[93] — обережно, бо варто було їм вислизнути з лебідки чи блока або талям заплутатися, важкі щогли могли б упасти і пробити верхню палубу, нижню палубу, твіндек і днище корпуса, як масивний спис прохромлює обладунки. При цьому корабель цілком міг би затонути. Але якби верхній рангоут залишили піднятим, протягом нескінченної зими на ньому наросло б багато тонн криги. В такому разі крижані бурульки вели б постійний обстріл матросів, які стоять на вахті або зайняті іншими роботами на палубі. Крім того, від ваги намерзлої криги корабель міг би перекинутися.
88
Ванти — сталеві або мотузяні троси, що йдуть від верхівки щогли до бортів і утримують щоглу у вертикальному положенні.
91
Перти — мотузки, натягнуті під реями, в які впираються ногами, лігши животом на рею, а руками згортають вітрила.
92
Такелаж — сукупність усіх кінців (мотузок) і блоків (талей) тощо на судні. Поділяється на стоячий (нерухомий) та бігучий (рухомий), який можна травити, вибирати, натягувати тощо для керування вітрилами чи пересування вантажів.
93
Стеньга, брам-стеньга — друга та третя секції збірної щогли, які піднімають над головною щоглою.