Цей день, хоча й темний як ніч, не був таким холодним, як попередні, — може, тільки сорок п’ять нижче нуля[96] — і майже безвітряний. Ні місяця, ні полярного сяйва не було, але зорі, що мерехтіли у вранішньому небі, давали достатньо світла для того, щоб людина, яка віддалилася від ліхтаря чи смолоскипа, змогла повернутися назад. Через тварюку на кризі, яка все ще чатувала десь у темряві, небагато матросів наважувалося відходити на велику відстань. Але необхідність знаходити крижані уламки потрібного розміру для відновлення пошкоджених п’ятифутових каїрнів змушувала матросів постійно виходити за межі освітленого ліхтарями простору.
Ірвінг перевіряв роботу на обох каїрнах і часто власноруч допомагав матросам. Гіккі залишалося тільки дочекатись моменту, поки Гейтс та Сінклер зникнуть за поворотом стежини, що тяглася через крижані валуни, а лейтенант Ірвінг втратить пильність.
Помічник купора міг би скористатися сотнею різних залізних чи сталевих інструментів з корабля — судно Королівського флоту було справжньою коморою знарядь для вбивства, і деякі з них були доволі оригінальними, — але він волів, щоб Магнус просто оглушив зненацька цього русоволосого денді, що вдавав із себе офіцера, відтягнув його вбік ярдів на двадцять, скрутив йому в’язи, а потім — коли той вже буде остаточно і гарантовано мертвий — пошматував на жевжикові одежину, потрощив ребра, розквасив задоволене рум’янощоке личко, порахував йому зуби, зламав руку й обидві ноги (або ногу й обидві руки) і залишив труп на кризі, поки його знайдуть. Гіккі вже обрав місце вбивства — посеред високих торосів, де гладенький лід не запорошений снігом, на якому Менсон наслідив би своїми черевиками. Він застеріг Магнуса, щоб той не обляпався лейтенантовою кров’ю, не залишив жодного сліду свого перебування на місці злочину і, що найважливіше, не витрачав часу на грабунок.
Тварюка з криги, вбиваючи моряків, вдавалася до найрізноманітніших жорстоких способів, і якщо бідолашний лейтенант отримає достатньо сильні тілесні пошкодження, ніхто на двох кораблях і не запідозрить, що могло статися щось інше. Лейтенант Джон Ірвінг буде ще одним трупом, загорнутим у парусину, що лежатиме в трупарні «Терору».
Магнус Менсон не був природженим вбивцею — просто природженим недоуком, — але йому вже доводилося вбивати людей за наказом помічника купора, свого володаря й зверхника. Йому не завдасть великого клопоту зробити це ще раз. Корнеліус Гіккі мав сумнів, що Магнус взагалі колись поцікавиться, чому лейтенант має померти, — це буде черговий наказ до виконання, отриманий від його господаря. Тож Гіккі був здивований, коли той здоровило відтягнув його в бік, подалі від очей і вух лейтенанта Ірвінга, і досить збуджено прошепотів:
— Його привид не переслідуватиме мене, еге ж, Корнеліусе?
Гіккі поплескав свого велетенського партнера по спині:
— Звісно, ні, Магнусе. Невже ти гадаєш, що я можу наказати тобі зробити щось таке, після чого привид не даватиме тобі спокою, любчику?
— Ні, ні, — пробурмотів Менсон, згідно киваючи головою. Його розкуйовджене волосся й борода, здавалось, силкувалися вибитись з-під вовняного шарфа і «вельської перуки». Важкі брови насупилися.
— Але чому цей привид не переслідуватиме мене, Корнеліусе? Якщо я порішу лейтенанта просто так, не тримаючи на нього жодного зла?
Гіккі напружено метикував, що б його відповісти. Гейтс і Сінклер пішли далі, туди, де бригада робітників з «Еребуса» споруджувала стіну зі снігових блоків вздовж двадцятиярдової ділянки дороги, де завжди дув вітер. Не один моряк заблукав там під час віхоли, і капітани вирішили, що снігова стіна збільшить шанси гінців дістатися до наступного каїрна. Ірвінг мав переконатися, що Гейтс та Сінклер порають там свою роботу, а потім він повернеться сюди, де вони з Магнусом одні працювали біля останнього каїрна, за яким лежала відкрита ділянка місцевості.
— Привид лейтенанта не переслідуватиме тебе, Магнусе, тому, — прошепотів він на вухо велетенському дурнику, — що коли ти вбиваєш людину через запальну вдачу, тільки тоді у привида є причина повернутися й спробувати розібратися з тобою. Він ображений твоїм вчинком, лютий на тебе. Але привид містера Ірвінга знає, тобто знатиме, що у твоєму вчинку не було нічого особистого, Магнусе. Він не матиме причин повертатися й надокучати тобі.