Менсон кивнув, але не виглядав цілковито переконаним у слушності слів свого володаря.
— Крім того, — продовжував Гіккі, — привид не зможе знайти бісового шляху назад до корабля, чи не так? Адже всім відомо, що коли хтось гине назовні, далеко від корабля, його привид дибає куди очі світять. Він не зможе знайти дороги через усі ці крижані гребені, гори і всяке таке. Привиди не з найкмітливіших хлопаків, Магнусе. Повір мені на слово, любчику.
Почувши це, велетень просвітлів лицем. Гіккі побачив, що Ірвінг повертається по тьмяно освітленій смолоскипами стежині. Здійнявся вітер, і полум’я смолоскипів шалено затанцювало.
«Вітер — воно на краще, — подумав Гіккі. — Якщо Магнус або Ірвінг здіймуть шум, ніхто нічого не почує».
— Корнеліусе, — прошепотів Менсон. Він знову виглядав стривоженим. — А якщо я помру назовні, то мій привид теж не зможе знайти дороги назад на корабель? Я не хочу залишатися тут, на холоді, так далеко від тебе.
Помічник купора знову поплескав велета по спині, схожій на стіну, загорнуту в плащ.
— Ти не помреш тут, мій любий. Урочисто присягаюся тобі в цьому як масон і християнин. А тепер замовкни й приготуйся. Коли я зніму шапку й почухаю голову, хапай Ірвінга ззаду і волочи його до місця, яке я тобі показував. І затям: ти не повинен залишити за собою жодних слідів, так само як і перемаститися кров’ю.
— Не залишу і не перемащуся, Корнеліусе.
— Ось і добре, любчику.
Лейтенант уже вийшов з темряви і тепер вимальовувався у тьмяному крузі світла від ліхтаря, що стояв на кризі поруч з каїрном.
— Довго ще вам вовтузитися з цим каїрном, містере Гіккі?
— Ні, сер. Залишилося тільки підняти нагору кілька останніх блоків — і на цьому кінець, лейтенанте. Піраміда міцна, як ліхтарний стовп у Мейфері[97].
Ірвінг кивнув. Здавалося, йому було неприємно залишатися наодинці з цими двома матросами, хай навіть Гіккі говорив дуже привітним і люб’язним тоном.
«Трясця твоїй матері, — подумки додавав помічник купора, продовжуючи посміхатися на весь щербатий рот. — Не довше, ніж мені знадобиться, щоб прикінчити одного зарозумілого білявого денді, рум’яний ти виблядку. Ще п’ять хвилин — і ти перетворишся на ще один шматок мороженого м’яса, який кинуть у трюм. На жаль, пацюки там настільки голодні, що жертимуть навіть довбаного лейтенанта, але з цим вже нічого не вдієш».
— Чудово, — сказав Ірвінг. — Коли ви з Мейсоном закінчите тут, будь ласка, приєднайтеся до містера Сінклера і містера Гейтса на спорудженні стіни. А я зараз пройду назад і приведу сюди капрала Хеджеса з мушкетом.
— Так точно, сер, — сказав Гіккі.
Він зустрівся поглядом з Магнусом. Вони мають зупинити Ірвінга, перш ніж він рушить стежиною, тьмяно освітленою смолоскипами та ліхтарями, що утворювали пунктирну лінію. Їм тут зовсім не потрібен Хеджес або якийсь інший морський піхотинець.
Ірвінг попрямував у східному напрямку, але зупинився на самій межі світляного кола від ліхтаря, очевидно чекаючи, поки Гіккі встановить два останні крижані блоки на вершині відновленого каїрна. Перш ніж помічник купора схилився над передостаннім крижаним блоком, він кивнув Магнусові. Його партнер зайшов лейтенантові за спину.
Раптом у темряві десь на заході заторохкотіли постріли. Хтось закричав. Потім почулися інші крики.
Велетенські руки Магнуса вже зависли у повітрі прямо позад лейтенантової шиї — велетень скинув рукавиці, щоб міцніше її стиснути, і його чорні пальчатки виднілися одразу за блідим обличчям Ірвінга, освітленим ліхтарем.
— Магнусе, ні! — закричав Гіккі.
Його партнер, незважаючи на метушню, що здійнялася, вже наготувався скрутити Ірвінгу в’язи.
Магнус відступив назад у темряву. Ірвінг, який ступив три кроки в західному напрямку, звідки лунали крики, розгублено озирнувся. Троє матросів бігли крижаною стежиною з боку «Терору». Одним із них був Хеджес. Низенький опасистий капрал задихався на бігу, тримаючи напереваги мушкет перед чималеньким черевом.
— Туди! — вигукнув Ірвінг і кинувся в той бік, де чулися крики.
У лейтенанта не було зброї, але він схопив ліхтаря. Всі шестеро помчали поміж торосами і вискочили на відкритий простір крижаного поля, тьмяно освітленого зірками, де юрмилися кілька матросів. Гіккі вгледів знайомі «вельські перуки» Сінклера й Гейтса, а також упізнав одного з трьох моряків з «Еребуса», що вже були там, а саме Френсіса Дунна, свого колегу — помічника купора — з іншого корабля. З мушкета стріляв рядовий Білл Пілкінгтон, який сидів у мисливській засаді минулого червня, коли загинув сер Джон, а його самого поранив у плече один з морських піхотинців, геть дезорієнтований у тому хаосі, що розпочався. Зараз Пілкінгтон уже перезарядив довгий мушкет і цілився в темряву за обваленою секцією снігової стіни.