Судячи з креслень корабля, проміжок між палубою і сволоком мав бути завбільшки сім футів[23], але насправді між товстими корабельними балками-бімсами над головою і тоннами дощок та додаткової деревини на стелажах, підвішених до цих балок, на цій нижній палубі до стелі залишалося менше шести футів, і кілька справді високих матросів на «Терорі», як-от боягуз Менсон, що чекав у трюмі, мали ходити постійно зігнутими в три погибелі. Френсіс Крозьє був не настільки високий. Навіть у своєму кашкеті й башлику поверх нього йому не доводилося втягувати голову в плечі, щоб ні за що не зачіпатися.
Праворуч і в напрямку корми від того місця, де стояв Крозьє, було щось на кшталт низького, темного, вузького тунелю, але насправді це був коридор, що вів до «офіцерських кают» — колонії кролячих нір з шістнадцяти крихітних відгороджених спалень і двох вузьких кают-компаній для офіцерів та старших офіцерів. Каюта Крозьє була такого ж розміру, як і в інших — шість на п’ять футів. Коридор мав ледве два фута завширшки. Пройти ним можна було тільки по одному, пригинаючи голову, оминаючи підвішені тюки із припасами, а кремезна людина мала б ще й повернутися боком, щоб протиснутися вузьким проходом.
Офіцерські каюти займали шістдесят футів з дев’яностошестифутової футової довжини корабля, а оскільки ширина «Терору» на рівні нижньої палуби була всього двадцять вісім футів[24], цей вузький коридор був єдиним проходом на корму.
Крозьє бачив світло, що пробивалося з розташованої у кормовій частині кают-компанії, де — навіть у цьому Стіксовому холоді й мороку — кілька з його вцілілих офіцерів байдикували за довгим столом, палили свої люльки або читали книжки з бібліотеки у тисячу двісті томів, розставлених там на полицях. Капітан почув звуки музики: один з металевих дисків для катеринки награвав мотив, який був популярним у музичних салонах Лондона п’ять років тому. Крозьє знав, що цю мелодію крутить лейтенант Годжсон; це його улюблена, і вона ж доводить лейтенанта Едварда Літтла, старшого офіцера Крозьє і шанувальника класичної музики, до цілковитого сказу.
Оскільки на офіцерській частині корабля все було гаразд, тож Крозьє розвернувся і позирнув поперед себе. Кубрик постійної команди займав ще одну третину, решту довжини судна — тридцять шість футів[25], — але в ньому тіснилися сорок один вцілілий матрос першого класу та гардемарин з початкового складу сорок четвертого року.
Цього вечора занять не було, і залишалося менше години до відбою, коли вони розкладуть свої койки і вкладуться в них, тож більшість матросів сиділи на своїх морських скринях або купах складеного спорядження й курили або балакали в тьмяному світлі. Центр приміщення займала гігантська патентована камбузна плита Фразера, де містер Діггл випікав усілякі борошняні вироби. Діггл — найкращий кок з усіх, що траплялися Крозьє на флоті, а також у буквальному сенсі трофей, оскільки Крозьє викрав галасливого кухаря прямо з флагманського корабля капітана сера Джона Франкліна перед самим відплиттям, — завжди щось готував, зазвичай печиво, і повсякчас ганяв та лупцював кулаком чи копав ногою своїх поварчуків. Матроси просто носилися навколо велетенської плити, зникаючи в люку на палубі, щоб принести припаси з твіндека, поспішаючи, щоб запобігти багатослівній люті містера Діггла.
Патентована камбузна плита Фразера, як на око Крозьє, була не меншою, ніж парова машина в трюмі. Окрім своєї величезної духовки й шести пальників об’ємна залізна цяцька мала вбудований опріснювач і дивовижну ручну помпу, щоб качати воду або просто з океану, або з кількох велетенських цистерн у трюмі. Але і забортна морська вода, і вода в трюмі зараз замерзли на камінь, тож гігантські казани булькали на пальниках містера Діггла, розтоплюючи шматки льоду, видовбані з водяних цистерн унизу і витягнуті нагору.
По той бік переділки, зробленої з полиць і буфетів містера Діггла, де раніше була носова перебірка, капітанові видно судновий лазарет, облаштований у форпіку корабля. Перші два роки вони давали собі раду без лазарету. Простір від палуби до бімсів[26] був заставлений ящиками й барильцями, і ті члени команди, кому треба було пройти огляд у суднового лікаря чи його помічника о сьомій тридцять ранку, на вахті салажні[27], робили це біля плити містера Діггла. Але зараз, з вичерпанням складських запасів і збільшенням кількості хворих та поранених матросів, теслі вигородили у форпіку постійне окреме приміщення під лазарет. Там капітан бачить тунелеподібний прохід поміж ящиками в закуток, де вони облаштували спальне місце для леді Сайленс.
26
Бімс — поперечна дерев’яна балка від борту до борту над головою, на яку настилають верхню палубу.