— Гаразд, — сказав він нарешті. — Проте матроси мають затямити, що вони не можуть використовувати ламп, витратити дрібки вугілля, краплі лампової олії, піролітичного палива або ефіру для спиртових плит.
— Вони обіцяють, що будуть тільки смолоскипи, — відповів Фітцджеймс.
— І жодної додаткової випивки чи їжі цього дня, — додав Крозьє. — Відсьогодні ми перейшли на зменшений раціон і не мінятимемо норми на п’ятий день заради маскараду, який ніхто з нас до кінця не схвалює.
Фітцджеймс кивнув.
— Лейтенант Ле Вісконте, лейтенант Фейргольм і деякі з матросів, які краще середнього стріляють з гвинтівок, підуть цього тижня на полювання, сподіваючись розжитися на якусь здобич, але матроси розуміють, що їхній раціон залишиться звичайним — власне кажучи, новим, зменшеним, — якщо мисливці повернуться з порожніми руками.
— Як вони поверталися щоразу протягом останніх трьох місяців, — пробурчав Крозьє. І вже приязнішим голосом сказав: — Гаразд, Джеймсе. Мені вже час.
Він зупинився у дверях крихітної каюти Фітцджеймса.
— А все ж таки, навіщо вони фарбують вітрила зеленим, чорним і всякими іншими кольорами?
Фітцджеймс спантеличено усміхнувся.
— Не маю жодного уявлення, Френсісе.
У п’ятницю, 31 грудня 1847 року, світанок видався холодним, але тихим — звісно, попри те, що ніякого світанку насправді не було. Вранішня вахта «Терору» під командою містера Ірвінга зареєструвала температуру мінус 73 градуси[98]. Вітру не відчувалося. Всю ніч громадилися хмари, які зараз заволочили небо від краю і до краю. Було дуже темно.
Більшості матросів, вочевидь, хотілося вирушити на карнавал, ледь вони поснідали — швиденько впоралися зі своїм новим раціоном, що складався всього лише з однієї галети з джемом та зменшеної пайки шотландської ячмінної каші з дрібкою цукру, — але суднових справ та обов’язків ніхто не скасовував, і Крозьє погодився відпустити їх на свято тільки після завершення всіх денних робіт. Утім, він погодився, щоб ті матроси, в яких не було особливих завдань на цей день — драїти нижню палубу, стояти на вахті, оббивати кригу з такелажу, згрібати лопатами сніг, проводити ремонтні роботи на кораблі, підправляти каїрни, бути присутніми на навчальних заняттях, — взяли участь в останніх приготуваннях до маскараду, й одразу після сніданку близько дюжини матросів у супроводі двох морських піхотинців з мушкетами вирушили на «Еребус». Опівдні, коли матроси отримали свою порцію розбавленого грогу, збудження решти корабельною товариства, здавалось, вже можна було відчути на дотик. Крозьє відпустив ще шістьох матросів, які закінчили доручену їм на цей день роботу, і послав з ними другого лейтенанта Годжсона.
Пополудні, вийшовши на темну кормову палубу, Крозьє вже міг бачити яскраве світло смолоскипів одразу поза найбільшим айсбергом, що височів між двома кораблями. Вітру досі не відчувалося, й зірок на хмарному небі видно не було.
Після вечері матроси, які ще залишалися на кораблі, стали такими збудженими і нетерплячими, як малі діти у Різдвяний вечір. Вони покінчили з їжею в рекордно короткий час, бо сьогодні був не «пекарський день» з випічкою — повечеряли солоною тріскою, якимись голднерівськими консервованими овочами й бертонським елем, налитим у кухоль на два пальці, і Крозьє не мав би серця, якби і далі тримав їх на кораблі, поки офіцери закінчать свою більш неквапну трапезу. Крім того, решті офіцерів на борту так само хотілося відправитися на карнавал, як і матросам. Навіть механік Джеймс Томпсон, який нечасто виявляв інтерес до чогось іншого, крім машинерії в трюмі, і який так схуд, що скидався на скелет з анатомічного театру, вже стояв на нижній палубі, цілком одягнутий і готовий рушати в дорогу.
Хай там як, але о сьомій годині пополудні капітан Крозьє, закутаний у все найтепліше, що він міг додатково на себе натягнути, провів останню інспекцію, перевіряючи вісьмох моряків, що залишалися на вахті на кораблі — перший помічник Горнбі стояв на вахті до опівночі, а потім його мав змінити молодий Ірвінг, який повинен повернутися з трьома матросами, щоб Горнбі та його вахта могли й собі взяти участь у святі, — після чого всі спустилися по льодовій рампі на замерзле море і швидким кроком рушили на 80-градусному морозі[99] в напрямку «Еребуса». Натовп десь із тридцяти моряків розтягнувся в темряві довгою вервечкою, Крозьє йшов поруч з лейтенантом Ірвінгом, льодовим лоцманом Бланкі й кількома унтер-офіцерами.