Вони проминули останню лінію торосів і вийшли на відкритий плаский морський лід за чверть милі від «Еребуса». Від картини, що відкрилася очам Крозьє, йому під вовняним шарфом та високо піднятим коміром куртки й щелепа відвисла. Капітан вважав, що матроси проводитимуть Другий Великий Венеційський карнавал на пласкій крижині поблизу «Еребуса», як це відбувалося 1824 року, коли Гоппнер та Паррі влаштовували маскарад на вузькій смузі криги між вмерзлими «Геклою» та «Фурією». Але «Еребус» стояв, задерши носа, темний і безлюдний, на своєму брудному п’єдесталі з льоду, тимчасом як смолоскипи палали, освітлюючи пожвавлення і збурення, що панували за чверть милі від нього, поряд з величезним айсбергом.
— Боже правий! — вигукнув лейтенант Ірвінг.
«Еребус» скидався на темну баржу, а нова маса такелажу — справжнє місто з пофарбованої парусини і мерехтливих смолоскипів — була напнута на широкій морській крижині, серед лісу торосів, просто біля підніжжя височезного сяючого айсберга. Крозьє міг тільки стояти й витріщатися.
Такелажники попрацювали на славу. Деяким, очевидно, довелося видиратися на сам айсберг, щоб загнати величезні крижані якорі глибоко в крижану стіну на висоті шістдесяти футів, закріпити болти з римами[100] й талі[101] та натягти таку кількість такелажу, бігучих кінців та шківів зі складів, якої б вистачило, щоб спорядити трищогловий лінійний корабель під усіма вітрилами.
Павутина із сотень зледенілих мотузок спускалася з айсберга й тягнулася до «Еребуса», підтримуючи освітлені різнокольорові стіни містечка. Ці фарбовані стіни з парусини заввишки тридцять футів і більше знизу були прикріплені за допомогою кілків, вбитих у морську кригу, тороси та брили льоду, по боках — до вертикальних стійок, а вгорі трималися на натягнутих навскіс рангоутах.
Крозьє підійшов ближче, все ще вражено кліпаючи очима. Через кригу, що наросла на його віях, повіки у нього могли змерзнутися, але він все одно продовжував моргати.
Здавалося, ніби на кризі встановлено силу-силенну гігантських пістрявих наметів, але в цих наметів не було дахів. Вертикальні стіни, підсвічені зсередини та назовні десятками смолоскипів, ламаною лінією тяглися з відкритої криги в гущавину торосів і впиралися у прямовисну стіну власне айсберга. Складалося враження, що гігантські зали та різнокольорові палати за ніч виросли на кризі. Кожна така палата стояла під кутом до попередньої — натягнута парусина стін робила різкий поворот десь через кожні двадцять ярдів.
Перша зала виходила на схід. Тут парусина була пофарбована в яскравий насичено-синій колір — колір ясного неба, якого вони не бачили вже так багато місяців, і від цього видовища у капітана Крозьє аж подих перехопило, й у світлі смолоскипів, встановлених знадвору, сині стіни виблискували й, здавалося, пульсували.
Крозьє пройшов повз містера Бланкі та його помічників, які застигли, здивовано витріщаючись.
— Боже мій, — почув він бурмотіння льодового лоцмана.
Крозьє підійшов ще ближче, власне кажучи, увійшов у простір, позначений сяючими синіми стінами.
Довкола нього вистрибували фігури в яскравих дивовижних строях: були тут лахмітники з хвостами з різнокольорового ганчір’я, що волочилися за ними; високі сажотруси в траурно-чорних фраках і притрушених сажею циліндрах, що витанцьовували джигу; екзотичні птахи з довгими золотими дзьобами, що легко ступали; шейхи Аравії в червоних тюрбанах і гостроносих персидських пантофлях, що ковзали на темній кризі; пірати в масках мертвяків, що переслідували гарцюючих єдинорогів; генерали наполеонівської армії, чомусь у білих масках грецького хору, що крокували в урочистій ході. Якась дебела фігура, вдягнута у все зелене — лісовий дух? — підбігла до Крозьє по неслизькому льоду і фальцетом прощебетала:
— Скриня з костюмами до ваших послуг, капітане. Не соромтеся — переодягайтеся і приєднуйтесь до нас, — і примара зникла, немов розчинившись у натовпі химерно вбраних людей.
Крозьє рушив далі, заглиблюючись у лабіринт кольорових покоїв. За синьою залою, повернувши різко праворуч, він потрапив у довгу пурпурову кімнату. Крозьє зауважив, що матроси, які влаштували цей карнавал, прикрасили кожне приміщення килимами і гобеленами, порозставляли тут і там столи або барильця, пофарбувавши меблі та начиння тим самим кольором, що й сяючі парусинові стіни. За пурпуровою кімнатою, завертаючи різко ліворуч, але під таким дивним кутом, що Крозьє довелося б подивитися на зірки — якби на небі було видно бодай одну зірку, — щоб точно зорієнтуватися, була зелена палата. У цьому довгому приміщенні було ще більше гуляк: екзотичні птахи, принцеса з довгою кобилячою мордою, якісь дивовижні створіння з немов розчленованими й по-чудернацькому поєднаними частинами тіла, що здавалися велетенськими комахами.
100
Рим — залізне кільце, закріплене на борту або причалі тощо, через яке пропускають трос.